Внутрішні жіночі статеві органи
До внутрішніх жіночих статевих органів (organa genitalia feminina interna) належать яєчники, матка, маткові труби, над'яєчники, піхва.
Яєчник (ovarium) (мал. 173) — парна жіноча статева залоза, яка за формою і розмірами нагадує мигдалевий горіх (довжина — 2,5 см, ширина — 1,5 см, товщина — 1 см). Яєчник має матковий і трубний кінці, присередню, бічну поверхні і два краї: вільний, обернений до черевної порожнини, та брижовий, яким орган за допомогою брижі яєчника фіксується до пристінкової очеревини. Яєчник зв'язаний з маткою щільним тяжем, що складається переважно з гладкої м'язової тканини, — власною зв'язкою яєчника (lig. ovarii proprium).
Яєчник складається з кіркової та мозкової речовини — кори (cortex ovarii) і мозку (medulla ovarii) яєчника. У стромі кори закладено різного ступеня розвитку фолікули, що містять жіночі статеві клітини — яйцеклітини. Спочатку це вузликові скупчення недиференційованих клітин, розташовані ближче до брижового краю, що називаються первинними фолікулами яєчника (folliculi ovarici primarii). У міру дозрівання фолікули поступово підходять до поверхні — вторинні фолікули (folliculi ovarici secundarii), всередині їх утворюється пухирець, наповнений рідиною — третинні (пухирчасті) фолікули яєчника (folliculi ovarici tertiarii s. vesiculosi) (мал. 174). Третинний фолікул виступає над поверхнею яєчника, лопається, і яйцеклітина виходить у порожнину очеревини.
У тих випадках, коли не настає вагітність, на місці фолікула, що лопнув і спорожнився, формується циклічне (менструальне) жовте тіло, а потім внаслідок рубцювання — білувате тіло (corpus albicans). При зачатті утворюється жовте тіло вагітності (corpus luteum gravidatis), що відіграє важливу внутрішньосекреторну роль під час ембріогенезу.
Топографічна анатомія. Яєчник розташований у порожнині малого таза. Він межує згори із зовнішніми клубовими судинами та великим поперековим м'язом, знизу — з матковою артерією, спереду — з широкою зв'язкою матки, ззаду — з внутрішньою клубовою артерією та сечоводом.
Кровопостачання: яєчникові артерії, що відходять від черевної частини аорти, і вени, з яких права впадає в нижню порожнисту вену, а ліва найчастіше вливається в ліву ниркову вену. Крім того, яєчник отримує кров від гілок маткової артерії.
Лімфатичні судини несуть лімфу до поперекових та внутрішніх клубових лімфатичних вузлів.
Іннервація: гілки черевного, ниркового, аортального та нижнього підчеревного нервових сплетень.
Матка (uterus) (див. мал. 173) — непарний порожнистий м'язовий орган грушоподібної форми, розташований у порожнині малого таза між сечовим міхуром спереду і прямою кишкою ззаду. Довжина матки близько 8 см. У матці розрізняють масивне дно (fundus uteri), спрямоване догори і вперед, трохи сплюснуте спереду назад тіло (corpus uteri) і шийку (cervix uteri), яка утворює з тілом тупий кут, відкритий вперед, і спускається до порожнини піхви (піхвова частина шийки матки). Матка має дві поверхні (міхурову й кишкову), які відділені одна від одної правим і лівим краями. Кут між дном і краєм називається рогом (cornu uteri), який сполучається з матковою трубою .
Порожнина матки (cavitas uteri) на лобовому розрізі має вигляд трикутника, верхівка якого обернена донизу і продовжується в канал шийки матки (canalis cervicis uteri). Починається канал у звуженій частині матки, яка називається перешийком (isthmus uteri), де розрізняючі два внутрішніх вічка матки (анатомічна й гістологічне. У порожнини матки є три отвори, два з яких ведуть у маткові труби, та один (ни кній) вічко матки (ostium uteri), що відкриваєтеся в піхву.
Стінка матки складається з серозної з підсерозним прошарком, м'язової і слизової оболонок.
Серозна оболонка, або периметріп (perimetrium), переходить з сечового міхура на передню стінку матки, починаючи з середини її шийки і утворюючи при цьому піхурово-маткову заглибину (excavatio vesicouterina). Потім, щільно зростаючись із мязовою оболонкою, вона вкриває дно, кишкову поверхню тіла та шийку матки й невеликий відрізок задньої стінки піхви. Звідси вона переходить на пряму кишку, утворюючи глибоку прямокишково-маткову заглибину (excavatio rectouterina) (див. мал. 153). Вкривши міхурову і кишкову поверхні матки, маткові труби, круглу зв'язку матки, очеревина утворює дуплікатуру, яка переходить у пристінкову очеревину малого таза й розділяє його порожнину на передню і задню частини. Ця дуплікатура дістала назву широкої зв'язки матки (lig. latum uteri), на задньому листку якої міститься яєчник. її частина на рівні яєчника називається брижою яєчника (теsoovarium), маткової труби — брижою маткової труби (mesosalpinx), матки — брижою матки (mesometrium) її нижня частина називається кардинальною зв'язкою (lig. cardinale), або поперечною зв'язкою шийки матки (tig. transversum cervicis). На рівні нижньої третини матки листки широкої 'язки розходяться. Між ними залягає жирова тканина, що називається приматковою клітковиною, або параметрієм (parametrium).
М'язов і оболонка (tun. muscularis) матки, або міометрій (myometrium), товста (у невагітної статевозрілої жінки до 2 см, щільна і складається з трьох шарів мі щитів, які переплітаються між собою: зовнішнього переважно поздовжнього, середнього колового і дуже слабкого внутрішнього поздовжнього.
Слизова оболонка матки (tun. mucosa), або ендометрій (endometrium), вкрита епітелієм з великою кількістю війчастих клітин. Є базальна мембрана. Слизова оболонка містить велику кількість простих трубчастих залоз, що проникають у глибину м'язового шару. На слизовій оболонці каналу шийки матки є пальмоподібні складки (plicae palmatae), вона має велику кількість слизових залоз. Пальмоподібні складки утримують слизову пробку, яка, закриваючи канал шийки матки, запобігає проникненню мікроорганізмів у порожнину матки.
Крім широкої зв'язки матку фіксують ще три парні зв'язки, які містять міоцити та сполучнотканинні волокна, а саме: власна зв'язка яєчника, кругла зв'язка матки та прямокишково-матковий м'яз.
Кругла зв'язка матки (lig. teres uteri) починається від верхнього відділу краю матки, проходить між листками широкої зв'язки матки до глибокого пахвинного кільця, проникає до пахвинного каналу і, вийшовши через поверхневе пахвинне кільце, фіксується в клітковині лобкового підвищення. Прямокишково-матковий м'яз (т. rectouterinus) зв'язує матку з нижньою ділянкою прямої кишки. Очеревина, яка вкриває цей м'яз з обох боків, утворює однойменну зв'язку.
Топографічна анатомія. У порожнині малого таза матка займає майже центральне положення, і в нормі дно матки не виходить за межі отвору малого таза. Звичайно матка дещо нахилена вперед, з віком нахил збільшується через утворення перегину між тілом і шийкою матки (кут перегину становить 70 — 100°). Матка дуже рухома. її положення залежить від положення тіла, наповнення сусідніх органів (прямої кишки, сечового міхура) тощо. Висота розташування матки значною мірою залежить від стану її зв'язкового апарату і м'язів тазового дна.
Бічні відділи матки межують з приматковою клітковиною, де з обох боків проходить маткова артерія, перетинаючи сечовід, і велике венозне сплетення.
Маткова труба (tuba uterina) (див. мал. 173) парна; розташована в товщі широкої зв'язки матки, відходячи від її рогу. Частину широкої зв'язки матки між матковою трубою та лінією фіксації брижі яєчника називають брижею маткової труби (mesosalpinx). Ширина її неоднакова на всьому протязі, довжина 10—12 см.
Розрізняють чотири частини маткової труби: маткову (pars uterina), розташовану в товщі стінки матки; перешийок труби матки (isthmus tubae uterinae) — найтоншу (2 — 3 мм) частину, що прилягає до матки; ампулу маткової труби (ampulla tubae uterinae) — розширену частину, лійку маткової труби (infundibulum tubae uterinae), краї якої утворені очеревинно-епітеліальними торочками. Через черевний отвір (ostium abdominale tubae uterinae) труба сполучається з очеревинною порожниною.
Стінка маткової труби складається з трьох оболонок, які є безпосереднім продовженням оболонок стінки матки: слизової, яка вистелена війчастим епітелієм і утворює поздовжні трубні складки; м'язової, яка складається з двох шарів міоцитів — зовнішнього поздовжнього та внутрішнього колового, та серозної (з підсерозним прошарком), яка вкриває всю трубу, за винятком місця прикріплення її брижі. Між листками широкої зв'язки матки в бічній ділянці брижі маткової труби розташовані рудиментарні утвори (залишки канальців і протоки середньої нирки) — при- і над'яєчника.
Піхва (vagina) (див. мал. 173) має вигляд трубки близько 8 — 10 см завдовжки, що легко розтягується і утворює з тілом матки тупий кут, відкритий наперед. У звичайному стані порожнина піхви — це фронтально розташована щілина.
Стінка піхви складається із слизової оболонки, вкритої багатошаровим плоским епітелієм, м'язової (два шари гладких міоцитів — внутрішній коловий і зовнішній поздовжній) і зовнішньої адвентиційної. Розрізняють дві стінки піхви: передню, що прилягає до сечового міхура і сечівника, та задню, що межує з прямою кишкою. Слизова оболонка нижніх двох третин обох стінок товста, нерухома, має поперечні піхвові складки. Згори піхва обмежена піхвовою частиною шийки матки, яка, заходячи в просвіт піхви, утворює передню, задню і бічні частини склепіння (fornix vaginae) (див. мал. 153). Знизу піхва закінчується отвором (ostium vaginae), що відкривається у присінок піхви.
Кровопостачання матки, маткових труб і піхви здійснюється від маткової, яєчникової та внутрішньої соромітної артерій. Венозна кров відходить однойменними венами.
Лімфовідтік від маткових труб і дна матки відбувається по ходу яєчникових судин до поперекових лімфатичних вузлів, від тіла і шийки матки — до нижніх підчеревних і внутрішніх клубових, від піхви (а іноді від шийки матки) — до крижових і глибоких пахвинних вузлів.
Іннервація матки, маткових труб і піхви: гілки нижнього підчеревного сплетення.
