Товста кишка
Товста кишка (intestinum crassum) (див. мал. 132) походить від задньої кишки. У нижчих хребетних, деяких рептилій і птахів вона коротка і нечітко відмежована від тонкої кишки. У ссавців товста кишка, як правило, досягає значних розмірів у довжину та ширину і в переважної більшості видів, у тому числі в людини, може бути поділена на три відділи: сліпу кишку з червоподібним відростком (або без нього), ободову і пряму кишку. Товста кишка у людини може мати різну Довжину, в середньому 150 см завдовжки.
Розвиток товстої кишки у ссавців ішов, головним чином, двома шляхами. У спеціалізованих травоїдних тварин збільшувалася в довжину сліпа кишка, що найбільш властиво для копитних з однокамерним шлунком (кінь). У решти ссавців, особливо в приматів і хижаків, відбувалася редукція сліпої кишки, внаслідок чого вона або зменшилася, або значно звузився її нижній кінець. В останньому випадку формувався червоподібний відросток (мал. 148, а).
Сліпа кишка (cecum) (див. мал. 132, 148, а, б) у людини має вигляд мішка б — 8 см завдовжки і 4 — 7 см завширшки, розташованого прямовисно уздовж правого клубового м'яза нижче рівня впадіння тонкої кишки в товсту.
Кінець тонкої кишки впадає в бік товстої на межі сліпої і висхідної ободової кишок. При цьому стінка тонкої кишки випинається в просвіт товстої. В результаті утворюється клубовий сосочок (papilla ilealis) (див. мал. 148,.а- і б), який складається з верхньої та нижньої губ, що обмежують клубовий отвір (ostium ileale). Вміст кишок вільно проходить через клубовий сосочок у товсту кишку, але зворотний шлях у нормальному стані неможливий.
У людини від дорзоприсередньої поверхні сліпої кишки відходить порожнистий червоподібний відросток (appendix vermiformis) (див. мал. 148), довжина і положення якого досить варіабельні. Довжина відростка становить 5 — 8 см (діаметр близько 0,5 см), іноді 20 см і більше. Іноді його немає зовсім. Найчастіше відросток спрямований присередньо й донизу і значно рідше звисає в порожнину малого таза або, будучи за сліпою кишкою, піднімається догори.
Порожнина червоподібного відростка відкривається в просвіт сліпої кишки невеликим отвором (ostium appendicis vermiformis), прикритим маленькою заслінкою.
Стінка відростка складається з трьох оболонок. Слизова оболонка з підслизовим прошарком нагадує будову слизової оболонки товстої кишки з тією різницею, що в слизовій оболонці відростка дуже велика кількість скупчень лімфоїдних вузликів, які чітко видно на фоні густої сітки лімфатичних капілярів (мал. 149). З віком ці вузлики значною мірою редукуються. М'язова оболонка, що складається з внутрішнього колового і зовнішнього поздовжнього шарів, слабка. Очеревина вкриває відросток з усіх боків і утворює його брижу, яка переходить у пристінкову очеревину присередньо від висхідної ободової кишки.
Сліпа кишка з червоподібним відростком проектується на нижній відділ правої бічної ділянки й головним чином на праву пахвинну ділянку живота.
Ободова кишка (colon) (мал. 150) є безпосереднім продовженням сліпої кишки, у вигляді обідка вона облямовує петлі тонкої кишки. У людини розрізняють висхідну, поперечну, низхідну і сигмоподібну ободову кишку.
Висхідна ободова кишка (colon ascendens) близько 20 см завдовжки піднімається догори, досягає нижньої поверхні правої частки печінки і повертає ліворуч, утворюючи при цьому правий згин ободової кишки (flexura coli dextra).
Поперечна ободова кишка (colon transversum) (найдовша — 50—120 см) є продовженням попередньої, проходить справа наліво. Біля нижнього кінця селезінки ця кишка утворює другий, або лівий, згин ободової кишки (flexura colisinistra).
Низхідна ободова кишка (colon descendens) близько 22 см завдовжки, почавшись від лівого згину поперечної ободової кишки, спускається донизу і на рівні найвищої точки клубового гребеня без помітної межі переходить у сигмоподібну ободову кишку.
Сигмоподібна ободова кишка (colon sigmoideum) близько 20 см завдовжки розташована в лівій частині порожнини великого таза, зігнута, продовжується зверху донизу і ззовні всередину аж до мису крижової кістки, де вона найчастіше під кутом переходить у пряму кишку.
Проекція ободової кишки на передню стінку живота: висхідна — на праву бічну ділянку, поперечна — на пупкову ділянку, низхідна — на ліву бічну ділянку, сигмоподібна — на нижню частину лівої бічної та на ліву пахвинну ділянку, а в разі значного наповнення — на ліву частину пупкової ділянки.
Пряма кишка (rectum). У шеститижневого ембріона людини каудальна частина первинної кишки закінчується сліпо і є досить розширеним (сюди впадає алантоїс і протока первинної нирки — мезонефроса). У цей час на хвостовому кінці тіла зародка помітне впинання ектодерми, спрямоване на зближення з таким самим кінцем первинної кишки. Це впинання, що дістало назву відхідникової ямки (proctodeum), відділене від порожнини первинної кишки клоакального перетинкою (мал. 151). Незабаром перетинка проривається, і цей отвір разом з прилеглою розширеною ділянкою первинної кишки утворює клоаку, куди відкривається кишка, алантоїс, протока мезо-, а трохи пізніше й метанефроса. У подальшому на бічних стінках клоаки виникають одна проти одної дві вертикальні складки ендодерми, які зростаються й ділять клоаку на сечостатеву пазуху спереду і пряму кишку ззаду.
Пряма кишка (мал. 152) є кінцевим відділом (близько 16—18 см завдовжки) товстої кишки. Почавшись поблизу рromontorium, пряма кишка спускається донизу вздовж серединної лінії. Має два згини, перший довгий крижовий згин відповідає кривині тазової поверхні крижової істки (випуклість назад), де кишка донизу розширюється у вигляді ампули mpulla recti). Другий короткий нижній ин (випуклість вперед) розташований їм, де звужена ділянка кишки, проходя через діафрагму таза, відхиляється назад у вигляді відхідникового каналу, який закінчується відхідним (anus).
Стінка прямої кишки складається з трьох оболонок: слизової з підслизовим прошарком, м'язової і серозної з підсерозним прошарком. У місцях, де серозної оболонки немає, є адвентиціальна оболонка.
Слизова оболонка початкового відділу прямої кишки за будовою мало відрізняється від слизової оболонки інших її відділів. Тут є три постійні поперечні складки, в проміжках між якими (у межах ампули) слизова оболонка зморщена, дрібні складки розташовані хаотично. У ділянці відхідникового каналу слизова оболонка збирається в поздовжні складки, які під час розтягування кишки легко розгладжуються, знизу є постійні поздовжні складки — відхідникові стовпи (columnae anales). Між цими стовпами, вкритими багатошаровим плоским незроговілим епітелієм, містяться досить глибокі відхідникові пазухи (sinus anales) (див. мал. 152), вистелені одношаровим циліндричним епітелієм. Нижче розташована кільцеподібна ділянка гладкої слизової оболонки — відхідникова перехідна зона, яка переходить у шкіру відхідника.
М'язова оболонка прямої кишки складається з колового і поздовжнього шарів. Коловий м'язовий шар у ділянці відхідника утворює внутрішній м'яз — замикач відхідника. На відміну від інших відділів товстої кишки поздовжній м'язовий шар тут суцільний. Назовні й трохи каудальніше внутрішнього м'яза-замрікача відхідника утворюється значно потужніший коловий м'яз — зовнішній м'яз — замикач відхідника (т. sphincter апі externus). Перший складається з гладких м'язових волокон, другий — з пучків посмугованої мускулатури.
Очеревина вкриває початкову частину прямої кишки з усіх боків, утворюючи коротку брижу. Верхня частина ампули вкрита очеревиною з трьох боків, нижня — з одного (переднього) боку, ділянка промежини зовсім не має очеревини.
Топографічна анатомія. Пряма кишка межує ззаду з крижовою кісткою, спереду в жінок — з піхвою та надпіхвовою частиною матки (мал. 153), у чоловіків — з дном сечового міхура, сім'яними пухирцями й передміхуровою залозою (мал. 154). З боків у межах позаочеревинної частини пряму кишку оточує велика кількість жирової тканини, де між сім'яними пухирцями й сечовим міхуром проходять сечоводи.
Стінка товстої кишки складається з трьох оболонок: слизової з підслизовим прошарком, м'язової і серозної з підсерозним прошарком.
Слизова оболонка товстої кишки, на відміну від тонкої, не має ворсинок, внаслідок чого вона гладка й блискуча. Складки слизової оболонки тут невеликі і їх небагато. За формою кожна нагадує півмісяць, звідси й назва — півмісяцеві складки (plicae semilunares coli) (див. мал. 150). Складки утворені всією товщею стінки кишки (у тонкій кишці колові складки формує лише слизова оболонка) і під час розтягування кишки вони зникають. Слизова оболонка товстої кишки на всій її довжині має тільки кишкові залози з великою кількістю келихоподібних клітин, що виділяють слиз. М'язова пластинка слизової оболонки, як і підслизовий прошарок, помірна. У підслизовому прошарку та у власному шарі слизової оболонки трапляються поодинокі лімфоїдні вузлики, яких у дитячому віці значно більше, ніж у дорослих.
М'язова оболонка товстої кишки складається з двох шарів: зовнішнього поздовжнього і внутрішнього колового. Пучки поздовжнього шару товстої кишки (за винятком прямої та червоподібного відростка) не розподілені рівномірно, як у тонкій кишці, а збираються в три поздовжні стрічки ободової кишки (taeniae coli) (див. мал. 132, 148, 150): брижову (taenia mesocolica), чепцеву (taenia omentalis) і вільну {taenia libera).
Коловий м'язовий шар розвинутий в цілому однаково і лише в межах півмісяцевих складок посилюється. Оскільки поздовжні м'язові пучки стрічок дещо коротші порівняно з довжиною кишки, перебувають у стані постійного тонусу й посилено скорочуються під час перистальтики, у стінці ободової кишки між стрічками утворюються випини (haustra coli).
Серозна оболонка вкриває товсту кишку неоднаково на всьому її протязі: сліпу кишку і червоподібний відросток з усіх боків, висхідну й низхідну ободову — з трьох боків (крім заднього), поперечну та сигмоподібну ободову — з усіх боків і утворює брижу.
Серозна оболонка ободової кишки, на відміну від тонкої, утворює особливі чепцеві привіски (appendices epiploicae), яких немає або вони ледь помітні у дітей і підлітків, але дуже розвинені в огрядних людей похилого віку.
Функція. Після розщеплення їжі до розчинного стану білків, жирів і вуглеводів і всмоктування їх у тонкій кишці хімус надходить до товстої кишки. Тут всмоктується вода і зневоднений хімус в умовах значного бродіння формується в кал, який накопичується в прямій кишці. Разом з водою з товстої кишки в кров надходять також токсичні продукти бродіння (індол, скатол, фенол тощо).
Рентгеноанатомія. Рентгенологічне дослідження товстої кишки роблять після попереднього заповнення її контрастною речовиною {per os або ретроградним шляхом). При цьому легко визначається форма і розташування різних відділів товстої кишки, розміри випинів і півмісяцевих складок, а також функціональний стан стінки кишки, локальне збільшення діаметра кишки та окремих випинів або, навпаки, спазматичний стан, який проявляється в різкому зменшенні діаметра різних відділів. У прямій кишці простежується рельєф слизової оболонки відхідникового каналу: відхідникові стовпи, пазухи тощо.
Кровопостачання сліпої, ободової та верхньої третини прямої кишок здійснюється від гілок верхньої та нижньої брижових артерій, венозний відтік — однойменними венами (система ворітної вени). Нижні дві третини прямої кишки одержують кров від внутрішньої клубової та серединної крижової артерій; венозна кров відходить однойменними венами в нижню порожнисту вену.
Лімфатична мережа товстої кишки добре розвинена, особливо в слизовій оболонці й підслизовому прошарку. Лімфа відтікає в лімфатичні вузли: клубово-ободово-кишкові, нижні брижові, ободово-кишкові (праві, середні, ліві), внутрішні й зовнішні клубові (20 — 50 вузлів). Від шкіри відхідника лімфа прямує до глибоких та поверхневих пахвинних лімфатичних вузлів.
Іннервація: гілки верхнього і нижнього брижового (ободова кишка), прямокишкового (пряма кишка) нервових сплетень, нижні підчеревні нервові сплетення (сигмоподібна ободова і пряма кишки).
