Вени великого кола кровообігу
Головними венозними колекторами великого кола кровообігу, які впадають у праве передсердя, є верхня і нижня порожнисті вени та вінцева пазуха серця.
Вінцева пазуха (sinus coronarius) формується за рахунок вен, що збирають венозну кров від стінок серця.
Система верхньої порожнистої вени
Система верхньої порожнистої вени
Система верхньої порожнистої вени охоплює венозне русло голови, шиї, верхніх кінцівок, стінок та органів грудної порожнини.
Вени часто супроводжують однойменні артерії і мають такі самі назви. Разом з тим структура венозної системи голови відрізняється особливостями, притаманними лише їй (пазухи твердої оболони головного мозку, випускні вени, диплоїчна венозна мережа губчастої речовини кісток). Вен на лиці більше, ніж артерій, вони утворюють у деяких місцях венозні сплетення. Вени голови широко анастомозують між собою, при цьому існують венозні зв'язки між венами зовнішніх покривів голови та внутрішньочерепними венозними утворами. Венозна кров від голови збирається в головному колекторі — внутрішній яремній вені та допоміжному — зовнішній яремній вені. Сюди відтікає кров з венозних пазух твердої оболони мозку, вен ока, вен губчастої речовини кісток черепа, від позачерепних вен голови та лиця.
Верхня порожниста вена (v. cava superior) (див. мал. 188, 189), яка виникає в ранньому ембріогенезі з правої передкардинальної та правої загальної кардинальної вен, остаточно має вигляд великого стовбура, що утворюється внаслідок злиття правої і лівої плечово-головних вен. Верхня порожниста вена проходить у верхньому відділі переднього середостіння, позаду правого груднинно-ребрового сполучення І ребра, спускається вертикально вниз і на рівні хряща III ребра впадає в праве передсердя. До верхньої порожнистої вени прилягають зліва — pars ascendens aortac, справа — pleura mediastinalis з діафрагмальним нервом, спереду - загруднинна залоза. Нижня ділянка верхньої порожнистої вени міститься в осердній порожнині.
У верхню порожнисту вену впадає непарна вена, яка, в свою чергу, приймає півнепарну вену та кілька дрібніших вен (vv. mediastinales, vv. pericardiacae та ін.).
Непарна (v. azygos) і півнепарна (гл hemiazygos) вени (мал. 210) утворюються від висхідних поперекових {vv. lumbalcs ascendens) вен, проходять у задньому середостінні на передньобічній поверхні грудних хребців (перша справа, друга зліва). Приймають венозну кров від задніх міжребрових вен (vv. intercostales posteriores), що супроводжують розгалуження однойменних артерій, зовнішніх і внутрішніх хребтових венозних сплетень, вен грудної частини стравоходу (vv. esophageales), бронхіальних вен (vv. bronchiales) і вен клітковини середостіння (vv. теdiastinales), осердних вен (ua. pericardiacae), верхніх діафрагмових вен (vv. phrenicae superiores). Непарна вена в межах TIV хребця відхиляється від хребта і, перекинувшись через корінь правої легені, впадає у верхню порожнисту вену. Півнепарна вена, прийнявши п'ять нижніх задніх міжребрових вен (vv. intercostalesposteriores), повертає праворуч на передню поверхню TVI1 хребця і, пройшовши позаду аорти і грудної протоки, вливається в непарну вену. Додаткова півнепарна вена (v. hemiazygos accessoria), до якої впадають I —VI ліві задні міжреброві вени, вливається в непарну або півнепарну вену.
Плечово-головна вена (права й ліва) (v. brachiocephalica dextrasinistra) (див. мал. 210) утворюється внаслідок злиття внутрішньої яремної та підключичної вен відповідного боку. Права вена коротша, опускається майже вертикально позаду хряща І ребра. Ліва вена приблизно в два рази довша, ніж права, і розташована позаду ручки груднини, де йде навскіс зліва направо та зверху донизу до місця злиття з правою плечо-головною веною. На своєму шляху права плечово-головна вена прилягає спереду до truncus brachiocephalics, а ліва перетинає верхній відділ arcus aortae з артеріальними судинами, що відходять від неї. У плечово-головні вени впадає багато вен, які несуть кров від щитоподібної залози, осердя, спинного мозку, деяких органів середостіння та стінок грудної клітки й живота. З них найголовніші такі.
Внутрішні грудні вени (vv. thoracicae internae) супроводжують однойменну артерію двома стовбурами, які поблизу устя зливаються і впадають у плечово-головну вену свого боку. Стовбур і розгалуження, за винятком невеликого відрізка поблизу І ребра, мають клапани. Вени приймають кров з передніх міжребрових вен, верхньої надчеревної вени та підшкірних вен передньобічної стінки грудної клітки.
Хребтова вена (v. vertebralis) супроводжує однойменну артерію лише в шийній її частині. Почавшись із зовнішнього венозного сплетення хребта на рівні атланта, продовжується через поперечні отвори CI —CVII хребців і впадає в плечово-головну вену (біля устя є клапан) свого боку.
Хребтове венозне сплетення (plexus venosus vertebralis) поділяють на внутрішнє й зовнішнє. Зовнішнє сплетення розташоване на передній поверхні тіл хребців (переднє зовнішнє хребтове сплетення) та на задній поверхні дуг хребців, остистих і поперечних відростків (заднє зовнішнє хребтове сплетення). Внутрішнє сплетення розташоване всередині хребтового каналу. Ці сплетення збирають венозну кров із спинного мозку та його оболон, губчастої речовини хребців, зв'язок і глибоких м'язів хребта й посилають її у хребтову, задні міжреброві, поперекові й крижові вени.
Нижні щитоподібні вени (vv. thyroideae inferiores) несуть кров з венозного сплетення, розташованого біля нижнього краю щитоподібної залози, і впадають у плечово-головні вени (іноді в ліву) відповідного боку.
Внутрішня яремна вена (v. jugularis interna) (мал. 211), вийшовши з однойменного отвору основи черепа, де вона утворює розширення — верхню цибулину внутрішньої яремної вени (bulbus v. jugularis superior), спускається донизу в складі судинно-нервового пучка шиї, де розташована збоку і більш поверхнево, ніж внутрішня та загальна сонні артерії. Головними витоками внутрішньої яремної вени є венозні пазухи твердої оболони головного мозку, кров у яких рухається в різних напрямках доти, поки не потрапляє в сигмоподібну пазуху, стінка якої переходить безпосередньо в стінку внутрішньої яремної вени. На рівні груднинно-ключичного сполучення внутрішня яремна вена зливається з підключичною веною свого боку, де утворює друге розширення — нижню цибулину яремної вени (bulbus v. jugularis inferior). Внутрішня яремна вена є основним венозним колектором, що приймає кров від головного мозку, його оболонок і органів чуття.
Крім того, у внутрішню яремну вену впадають такі вени: глоткові (vv. pharynдеае), язикова (v. lingualis), верхня і середні щитоподібні (vv. thyroideae superior et mediae), які несуть кров від верхніх відділів щитоподібної залози та гортані, тощо.
Внутрішньочерепні вени
Внутрішньочерепні вени
До внутрішньочерепних вен належать: вени головного мозку і деяких органів чуття; пазухи і вени твердої оболонки головного мозку, диплоїчні й емісарні вени, що об'єднують внутрішньо- та позачерепне венозне русло.
Вени головного мозку (venae enccphali) тільки частково супроводжують мозкові артерії, а в більшості випадків ідуть незалежно від них; не мають клапанів. Великі стовбури вен головного мозку формуються в судинних сплетеннях м'якої оболонки мозку (або на поверхні мозку, або в судинних сплетеннях шлуночків). Усі вени головного мозку можуть бути розподілені на поверхневі, глибокі, вени стовбура головного мозку, вени мозочка.
Поверхневі мозкові вени великого мозку (vv. superficiales cerebri) звичайно розташовані в м'якій оболонці мозку, в борознах півкуль великого мозку і збирають венозну кров від кори верхньобічних, нижніх і присередніх відділів півкуль. Пройшовши крізь павутинну оболонку, вени вливаються в найближчі венозні пазухи (sinus sagittalis superior, transversus, cavernosus).
Глибокі вени великого мозку (vv. profund ае cerebri) збирають венозну кров від таламуса, базальних ядер, стінок третього й бічних шлуночків, прозорої перегородки, мозолистого тіла й вливаються з кожного боку у внутрішні вени великого мозку (vv. internae cerebri), які, з'єднавшись, утворюють велику вену великого мозку (v. magna cerebri), що вливається в sinus rectus.
Середньомозкові вени (vv. mesencephaНсае) збирають венозну кров від ніжок мозку, моста, довгастого мозку та бічних закутків четвертого шлуночка і вливаються в кам'янисті пазухи, основну вену, в нижні вени мозочка й частково в передні спинномозкові вени.
Вени мозочка (vv. cerebelli) приймають венозну кров від черв'яка й півкуль мозочка, вливаються в sinus rectus, v. magna cerebri, sinus transversus і sinus petrosus inferior.
Верхня очна вена (v. oplithalmica superior) бере кров від сітківки (v. centralis retinae), війкового м'яза (vv. ciliares), судинної оболонки очного яблука та склери, шкіри, м'язів і кісток лобової та носової ділянок, слизової оболонки порожнини носа, повік, кон'юнктиви, м'язів очного яблука й частини комірок решітчастого лабіринту.
Венозна кров відводиться у війкові вени, які зливаються з центральною веною сітківки і впадають у печеристу пазуху. Надбілковооболонкові вени збирають кров з верхньої та нижньої повік і кон'юнктиви.
Одним іздасерел верхньої очної вени є носолобова, яка приймає кров з надочноямкових вен і дорсальних вен носа. Носолобова вена анастомозує з кутовою веною — притокою лицевої вени. Венозна кров по очних венах відтікає в печеристу пазуху твердої оболонки головного мозку, але оскільки в цих венах немає клапанів, крововідтік може здійснюватись через носолобову вену в лицеву.
Нижня очна вена (v. ophthalrnica inferior) несе кров від війкового тіла, м'язів очного яблука, сльозового мішка, клітковини, м'яких тканин і кісток очної ямки, анастомозує з однойменною верхньою веною. До порожнини черепа проходить через верхню очноямкову щілину, виходить (рідко) через нижню. Частково вливається в печеристу пазуху, частково — в глибокі (крилоподібне венозне сплетення) і поверхневі (лицева вена) вени лиця.
Вени внутрішнього вуха. Від внутрішнього вуха кров відтікає через вену канальця завитки (v. canaliculi cochleae), водопроводу присінка та вени лабіринту (vv. labyrinthi). Перша вливається до верхньої цибулини внутрішньої яремної вени, друга — до верхньої і третя — до нижньої кам'янистої пазухи.
Пазухи й вени твердої оболонки головного мозку
Пазухи й вени твердої оболонки головного мозку
Пазухи твердої оболонки головного мозку (sinus durae matris) (мал. 212, 246) — це канали трикутної форми між зовнішніми і внутрішніми листками твердої оболонки, вистелені зсередини ендотелієм. У них впадають вени твердої оболонки головного мозку, губчастої речовини кісток, вени головного мозку, в тому числі поверхневі та глибокі, очні вени і вени внутрішнього вуха.
Верхня стрілова пазуха (sinus sagittalis superior) проходить уздовж: верхнього краю серпа великого мозку твердої оболонки від півнячого гребеня до поперечної борозни потиличної кістки і впадає в поперечну пазуху (sinus transversus), розташовану в однойменній борозні потиличної кістки.
Потилична пазуха (sinus occipitalis) є ніби продовженням верхньої стрілової пазухи. Тягнеться вздовж внутрішнього гребеня потиличної кістки і згори вливається в поперечну пазуху, а знизу переходить у внутрішнє хребтове венозне сплетення.
Нижня стрілова пазуха (sinus sagittalis inferior) розташована вздовж нижнього краю серпа великого мозку і вливається в пряму пазуху (sinus rectus), яка, в свою чергу, приймає велику вену великого мозку.
Печериста пазуха (sinus cavernosus) — парна; розташована з обох боків турецького сідла, має комірчасту порожнину, всередині якої проходить a. carotis interna. З'єднується з однойменною пазухою протилежного боку за допомогою передньої та задньої міжпечеристих пазух і переходить у верхню та нижню кам'янисті пазухи (sinus petrosi superior et inferior), розташованих в однойменних борознах.
Верхня іі нижня кам'янисті та поперечна пазухи вливаються в сигмоподібну пазуху (sinus sigmoideus), яка залягає в однойменній борозні потиличної, скроневої та тім'яної кісток і через for. jugularе переходить у внутрішню яремну вену.
Оболонкові вени (vv. meningeae), як правило, попарно супроводжують артерії, не мають клапанів і вливаються або в пазухи твердої оболони, або в позачерепні вени. У другому випадку ці зв'язки здійснюються через вени губчатки (vv. diploicae) — лобові, передні та задні скроневі, потиличні. Ці вени залягають у каналах губчастої речовини між зовнішньою та внутрішньою пластинками кісток склепіння черепа і через випускні вени (vv. emissariae) (тім'яні, соскоподібні, виросткові, потиличні та ін.) широко сполучають венозні пазухи твердої оболонки головного мозку з венами м'яких покривів склепіння черепа й лиця.
Найбільшими та найбільш постійними є середні оболонкові вени (vv. тепіпдеае mediae), які попарно супроводжують однойменну артерію, виходять через for. spinosum і вливаються в крилоподібне венозне сплетення (plexus pterygoideus), що міститься в крило-піднебінній ямці поряд з крилоподібними м'язами.
Позачерепні вени голови і вени шиї
Позачерепні вени голови і вени шиї
Лицева вена (v: facialis) (див. мал. 211, кол. вкл. мал. VII) повторює хід однойменної артерії. Починається від кутової вени. У верхню її частину впадають лобові, надблокові й надочноямкова вени, верхні й нижні повікові вени, зовнішні носові. Нижче в лицеву вену вливаються верхня та нижня губні вени, а також формується анастомоз за допомогою глибокої вени лиця з крилоподібним венозним сплетенням.
На рівні гілки й тіла нижньої щелепи в лицеву вену впадають привушні вени, зовнішня піднебінна та підпідборідна вени. Лицева вена сполучається через очні вени з внутрішньочерепними венами і впадає у внутрішню яремну вену. Анастомозу є із зовнішньою яремною веною.
Язикова вена (v. lingualis) має клапани й супроводжує кожну однойменну артерію. Починається язикова вена від глибоких вен язика і під'язикової вени. Крім язика язикова вена відводить кров від піднижньощелегшої, під'язикової залоз і м'язів діафрагми рота.
Поверхневі скроневі вени (vv. temporales superficiales) (див. мал. 211) приймають кров від покривів і м'язів скроневої, тім'яної та частини лобової ділянок голови, від привушної залози, зовнішнього вуха, щелеп, жувальних м'язів і твердої оболонки середньої черепної ямки. Далі вони або вливаються у внутрішню яремну вену, або зливаються із занижньощелепною веною — гілкою внутрішньої яремної вени.
Занижньощелепна вена (v. retromandibularis) (див. кол. вкл., мал. VII) формується внаслідок злиття поверхневих і середніх скроневих вен. Притоками занижньощелепної вени є вени привушної залози — привушні вени, поперечна вена лиця, вени середнього вуха та зубів нижньої щелепи. У занижньощелепну вену надходить також кров з крилоподібного сплетення, в яке впадають вени слизової оболонки порожнини носа, глибокі скроневі вени, вени зубів верхньої щелепи, середні вени твердої оболонки мозку, нижня очна вена.
Занижньощелепна вена (v. retromandibularis) (див. кол. вкл., мал. VII) формується внаслідок злиття поверхневих і середніх скроневих вен. Притоками занижньощелепної вени є вени привушної залози — привушні вени, поперечна вена лиця, вени середнього вуха та зубів нижньої щелепи. У занижньощелепну вену надходить також кров з крилоподібного сплетення, в яке впадають вени слизової оболонки порожнини носа, глибокі скроневі вени, вени зубів верхньої щелепи, середні вени твердої оболонки мозку, нижня очна вена.
Отже, занижньощелепна вена збирає кров з басейна, який постачається скроневою, верхньощелепною, потиличною та задньою вушною артеріями. Зливаючись з лицевою, занижньощелепна вена формує загальний стовбур, що впадає у внутрішню яремну вену.
Зовнішня яремна вена (v. jugularis externa) утворюється на рівні кута нижньої щелепи біля переднього краю груднинно-ключично-соскоподібного м'яза злиттям двох її приток: передньої, що є венозним анастомозом від занижньощелепної вени, і задньої, сформованої злиттям потиличної та задньої вушної вен. Спускається вниз під широким підшкірним м'язом шиї, перетинає груднинно-ключично-соскоподібний м'яз і після проходження крізь власну фасцію шиї вливається в підключичну вену. Приймає кров від покривів голови, потиличної ділянки, надлопаткової ділянки та шкіри переднього відділу шиї. Найбільшою з вен, які впадають у зовнішню яремну вену, є передня яремна вена (v. jugularis anterior), що спускається вертикально вниз поблизу серединної лінії шиї. Ця вена широко анастомозує з іншими венами шиї і разом із зовнішньою яремною веною утворює безпосередньо над яремною вирізкою груднини яремну венозну дугу (circus venosus juguli).
Внутрішньо- і позачерепні вени між собою широко сполучаються, що має важливе значення для мозкового кровообігу. Венозними шляхами від шкіри верхнього відділу лиця може поширюватися гнійна інфекція до порожнини черепа.
Вени верхньої кінцівки
Вени верхньої кінцівки
Підключична вена (v. subclavia) (див. мал. 211) разом з внутрішньою яремною веною утворює плечоголовну вену. Приймає кров від грудного поясу і вільної верхньої кінцівки. Підключична вена супроводжує однойменну артерію, проте артерія проходить у міждрабинчастому, а вена в переддрабинчастому просторі. Особливість вени полягає в тому, що між І ребром і ключицею вона міцно зрослася з кістками й пластинками шийної фасції, внаслідок чого в ній створюється від'ємний тиск під час рухів грудного пояса. Ця обставина, по-перше, забезпечує присмоктування венозної крові від периферичних ділянок кінцівки і, по-друге, є причиною повітряної емболії, що часто виникає після поранення підключичної та деяких суміжних вен шиї. У підключичну вену впадають грудні вени (vv. pectorales) від грудних м'язів і тильна лопаткова вена (v. scapularis dorsalis). Підключична вена є безпосереднім продовженням пахвової вени.
Основним колектором, що приймає венозну кров від верхньої кінцівки й бічних відділів грудної клітки, є пахвова вена (v. axillaris). Вона супроводжує однойменну артерію, йдучи присередньо і більш поверхнево.
Бічні притоки пахвової вени: бічна грудна вена (v. thoracia lateralis) несе венозну кров від м'язів бічної стінки грудної клітки; грудонадчеревні вени (vv. thoracoepigastricae) приймають шкірні гілки від передньобічної поверхні грудної клітки і живота й анастомозують з v. epigastrica superficialis; кружальцеве венозне сплетення (plexus venosus areolaris) збирає венозну кров від шкіри молочної залози.
Вени вільної верхньої кінцівки поділяють на поверхневі й глибокі, які між собою широко сполучаються. Поверхневі вени починаються на кисті, причому на тилі її вони розвинуті краще і зовні помітні у вигляді тильної венозної сітки кисті (rete venosum dorsale manus). Венозні стовбури цієї сітки, переходячи на передпліччя, утворюють дві підшкірні вени, розташовані на згинальній поверхні (мал. 213).
Вени вільної верхньої кінцівки поділяють на поверхневі й глибокі, які між собою широко сполучаються. Поверхневі вени починаються на кисті, причому на тилі її вони розвинуті краще і зовні помітні у вигляді тильної венозної сітки кисті (rete venosum dorsale manus). Венозні стовбури цієї сітки, переходячи на передпліччя, утворюють дві підшкірні вени, розташовані на згинальній поверхні (мал. 213).
Головна вена (v. cephalica) через ділянку ліктьового згину проходить через передню бічну ліктьову борозну, потім — бічну борозну двоголового м'яза і, проник нувши через щілину між дельтоподібним і великим грудним м'язами, впадає у пахвову вену.
Друга підшкірна вена, яка піднімається догори передпліччям — основна вена (v. basilica) — пролягає в передній присередній ліктьовій борозні і в нижній третині плеча після проходження крізь плечову фасцію впадає в одну з вен, які. супроводжують плечову артерію.
У ділянці ліктьового згину обидві вени, як правило, з'єднуються великим анастомозом — серединною веною ліктя (v. mediana cubiti), що є місцем внутрішньовенних вливань.
У ділянці ліктьового згину обидві вени, як правило, з'єднуються великим анастомозом — серединною веною ліктя (v. mediana cubiti), що є місцем внутрішньовенних вливань.
Глибокі вени (vv. brachiales, radiales, ulnares) вільної верхньої кінцівки, як правило, супроводжують попарно кожну однойменну артерію з розгалуженнями.
Система нижньої порожнистої вени
Система нижньої порожнистої вени
Нижня порожниста вена (v. cava inferior) (див. мал. 205, 214) є найбільшою венозною судиною, утвореною злиттям на рівні тіла LIV хребця правої та лівої загальних клубових вен. Вена проходить у заочеревинному просторі праворуч від черевної частини аорти і після проходження крізь діафрагму через однойменний отвір відразу вливається у праве передсердя. У нижню порожнисту вену впадають пристінкові, парні вісцеральні та печінкові вени (останні приймають кров від ворітної вени).
Пристінкові вени: нижні діафрагмальні вени (vv. phrenicae inferiores) супроводжують однойменні артерії та вливаються в нижню порожнисту вену безпосередньо під діафрагмою вище печінкових вен; поперекові вени (vv. lumbales) вливаються в нижню порожнисту вену з обох боків, супроводжують однойменні артерії, потім об'єднуються з висхідними поперековими венами, які, пройшовши крізь діафрагму, продовжуються в грудній порожнині права — у непарну, ліва — у півнепарну вени.
Вісцеральні вени — ниркові вени (vv. renales) (див. мал. 214) — великі стовбури, проходять попереду від однойменних артерій. Ліва вена довша за праву і розташована перед аортою. Надниркові вени (vv. suprarenales) вливаються: права — у нижню порожнисту вену, ліва — в ліву ниркову (частіше) або в нижню порожнисту вену. Яєчкові (vv. testiculares) або яєчникові вени (vv. ovarieae) (див. мал. 205) починаються в ділянці розгалуження однойменних артерій, тягнуться вздовж них як лозовидне венозне сплетення (plexus pampiniformis) і впадають: права — під гострим кутом у нижню порожнисту, ліва — під прямим кутом у ліву ниркову вени. Внаслідок цього відтік крові від яєчка зліва порівняно утруднении, що пояснює частіші випадки розширення вен лівого яєчка. Печінкові вени (vv. hepaticae) — це 3 — 4 венозних стовбури, які несуть кров від печінки (що надійшла через печінкову артерію та ворітну вени) і вливаються в нижню порожнисту вену на рівні проходження її по sulcus venae cavae печінки.
Система ворітної вени печінки
Система ворітної вени печінки
Система ворітної вени печінки розташована між двома капілярними руслами. Одне міститься в стінках і паренхімі непарних органів черевної порожнини і з нього починаються притоки ворітної вени, друге залягає в паренхімі печінки і є кінцевим розгалуженням ворітної вени, звідки починаються печінкові вени. Головним венозним колектором цієї системи є ворітна вена печінки.
Ворітна вена печінки (v. portae hepatis) (мал. 215) — це товстий венозний стовбур, що утворюється позаду головки підшлункової залози від злиття селезінкової та верхньої й нижньої брижових вен, розміщений у товщі lig. hepatoduodenal. Проходячи в lig. hepatoduodenal між ductus choledochus (ліворуч) і печінковою артерією (ліворуч), ворітна вена досягає воріт печінки і, проникаючи в них двома (рідше трьома) стовбурами, розгалужується в паренхімі печінки до капілярів.
Верхня брижова вена (v. mesenterica superior) супроводжує однойменну артерію, несе кров до ворітної вени від тонкої кишки, cecum з червоподібним відростком, colon ascendens, transversum, головки pancreas і duodeni.
Селезінкова вена (v. lienalis) (див. мал. 215), що також повторює хід однойменної артерії, збирає кров від підшлункової залози, селезінки та шлунка.
Нижня брижова вена (v. mesenterica inferior) супроводжує однойменну артерію (стовбур і більша частина гілок вени так само, як і артерії, проходять заочеревинно) і отримує кров від colon descendens, colon sigmoideum і верхньої третини прямої кишки.
Стовбур ворітної вени печінки на своєму шляху приймає праву й ліву шлункові вени (vv. gastricae dextra et sinistra), передворотарну вену (v. prepylorica) та припупкові вени (vv. paraumbilicales). Розгалуження всіх вен ворітної системи між собою сполучаються. Особливості будови системи ворітної вени пов'язані з функцією печінки.
Вени тазового пояса та органів мапого таза
Вени тазового пояса та органів мапого таза
Спільна клубова вена (v. iliaca communis) (див. мал. 214) з кожного боку утворюється на рівні крижово-клубового суглоба внаслідок злиття внутрішньої та зовнішньої клубової вен і на всьому своєму протязі супроводжує однойменні артерії.
У ліву спільну клубову вену впадає серединна крижова вена, яка приймає венозну кров від крижового венозного сплетення. Права загальна клубова вена в більшості випадків бічних гілок не має.
