Анатомія людини - Шлунок
Шлунок 

Шлунок (gaster) (мал. 142, 143; див. мал. 132) — це розширена частина травного каналу, розташована між стравоходом і кишками. Він має дві стінки: передню (paries anterior) і задню (paries posterior). Краї переходу стінок шлунка одна в іншу називаються кривинами: мала кривина (curvatura venticuli minor) обернена праворуч догори, велика (curvatura ventriculi major) — донизу, вперед і ліворуч. У шлунку розрізняють: кардіальну частину (pars cardiaca), що починається безпосередньо після стравоходу; дно шлунка (fundus gastricus), яке прилягає до лівої частини діафрагми; тіло шлунка (corpus gastricum) — найбільшу частину; воротарну частину (pars pylorica), відмежовану від тіла чіткою борозною; воротар (pylorus) — найвужчу частину, що відповідає межі між шлунком і дванадцятипалою кишкою.
 
Стінка шлунка складається з трьох оболонок: слизової з підслизовою основою, м'язової та серозної з підсерозною основою. Слизова оболонка шлунка (tun. mucosa), на відміну від слизової оболонки стравоходу, товста (2 — 3 мм), ніжна, червоно-бурого кольору. Вона має велику кількість складок (plicae gastricae), зумовлених добре розвинутим пухким підслизовим прошарком.
 
Слизова оболонка шлунка, як і всього травного каналу, складається з епітеліального шару ентодермального походження, власної пластинки з ніжної сполучної тканини, м'язової пластинки та пухкого сполучнотканинного підслизового прошарку.
 
Між епітеліальним шаром і м'язовою пластинкою міститься величезна кількість (до 100 в 1 мм2) трубчастих залоз, які відкриваються на поверхню слизової оболонки. Серед цих залоз, що виділяють шлунковий сік, розрізняють шлункові, або власні, залози (дії. gastricae, s. propriae), закладені переважно в слизовій оболонці кардіальної частини, дна й тіла шлунка, та воротарні залози (дії. pyloricae).
 
У слизовій оболонці воротаря на рівні тіла LI хребця й дещо праворуч від серединної лінії є виразна колова складка, яка обмежовує воротарний отвір (ostium pyloricum).
 
Зрідка в слизовій оболонці шлунка трапляються поодинокі лімфатичні фолікули, які закладаються в підслизовому прошарку, а потім мігрують у товщу епітеліального шару слизової оболонки.
 
М'язова оболонка шлунка (tun. muscularis) складається з гладкої м'язової тканини і має три шари: поздовжній (stratum longitudinalе), розташований зовні, розвинутий порівняно слабко; коловий (stratum circulare) — потужніший; внутрішній, що складається з нерівномірно розподілених косих волокон (fibrae obliquae).
 
У пілоричній складці пучки колового м'язового шару масивніші, тут утворюється воротарний м'яз — замикач (т. sphincter pyloricus) (див. мал. 143), який регулює вихід харчової маси з шлунка в тонку кишку.
 
Серозна оболонка (tun. sorosa) вкриває весь шлунок, за винятком малої та великої кривин, де до шлунка підходять судини й нерви і фіксуються малий і великий чепці. Підсерозний прошарок розвинений слабко і лише в місцях прикріплення чепців добре виявлений у вигляді пухкої сполучної тканини.
 
Шлунок — рухомий орган. Відносно нерухомо він фіксований тільки в місці переходу його у дванадцятипалу кишку, тобто до бічної поверхні тіла LI хребця.
 
Місткість шлунка становить 1 —4 л і залежить від кількості та якості їжі. Середня місткість шлунка дорослої людини близько 3 л.
 
Топографічна анатомія. Шлунок розташований у верхньому відділі черевної порожнини, причому 5/6 його лежить ліворуч і 1 /6 праворуч від серединної лінії. Мала кривина, найближча до неї верхня частина передньої стінки і пілорична частина прилягають до вісцеральної поверхні печінки й проектуються в надчеревній ділянці живота. Кардіальна частина і дно шлунка тісно стикаються з нижньою поверхнею діафрагми, селезінкою і частково з лівою часткою печінки.
 
Ці відділи шлунка проектуються в лівій підребровій ділянці.
 
Задня стінка шлунка прилягає до пристінкової очеревини. Велика кривина контактує з поперечною ободовою кишкою. У положенні хворого лежачи вона звичайно проектується на середині відстані між пупком і верхівкою мечоподібного відростка, часто опускається значно нижче навіть при порожньому шлунку.
 
Рентгеноскопічно (після введення контрастної речовини) найчастіше визначають три основні його форми:
 
1) форму рога (у гіперстеніків) — тіло шлунка розташоване зліва направо навскіс, причому воротарна частина, розташована праворуч від серединної лінії, розміщена найнижче;
 
2) форму гачка (у нормостеніків) — тіло і дно шлунка спрямовані косо (іноді майже прямовисно) зліва направо, а воротарна частина, утворюючи з тілом кут, піднімається догори праворуч;
 
3) форму панчохи (у астеніків) — шлунок розташований вертикально ліворуч від серединної лінії, і лише невелика ділянка ворбтарної частини відходить горизонтально ліворуч. Під час рентгеноскопії шлунка видно рельєф слизової оболонки (переважно задньої стінки) і поздовжні складки малої кривини.
 
Функція. Відбувається розщеплення (неповне) харчових речовин і згортання молока під впливом шлункового соку; всмоктування води й розчинених у ній речовин; евакуація харчової маси в тонку кишку; вилучення з крові шкідливих речовин (сечової кислоти, сечовини, деяких отрут тощо) слизовою оболонкою шлунка. Вважають також, що в слизовій оболонці (переважно воротарної частини) виробляються гормони: гастрин (шлунковий секретин) і фактор, який стимулює дозрівання еритроцитів.
 
Кровопостачання: ліві, праві шлункові, шлунково-чепцеві і короткі шлункові артерії; венозний відтік — у праві та ліві шлункові, шлунково-чепцеві й короткі шлункові вени (система ворітної вени).
 
Лімфатичне русло шлунка розвинуте добре й складається з внутрішньо-шлункових лімфатичних капілярів і судин та позашлункових відвідних лімфатичних судин. У стінці шлунка лімфатична капілярна сітка найгустіша в слизовій оболонці та підслизовому прошарку (мал. 144). Лімфатичні капіляри проходять переважно між дном шлункових залоз і м'язовою пластинкою слизової оболонки. Відвідні лімфатичні судини тягнуться до шлункових, шлунково-чепцевих, печінкових, підшлунково-селезінкових, воротарних, черевних, дуоденальних, діафрагмальних і середостінних лімфатичних вузлів.
 
Іннервація: гілки блукаючого нерва й симпатичного стовбура. Перший підвищує секрецію залоз, посилює перистальтику й розслаблює воротарний м'яз-замикач, другі є його антагоністами.


 

Анатомія людини старослов'янською мовою

Клѣточное ядро (Nucleus)

Опредѣленіе. Клѣточное ядро представляетъ собою отграниченную отъ протоплазмы и, до извѣстной степени, обособленную совокупность особыхъ химическихъ тѣлъ (ядерныхъ веществъ), которая встрѣчается въ клѣткѣ въ самыхъ различныхъ морфологическихъ состояніяхъ (О. Гертвигъ. Клѣтка).


Клѣточное тѣло

Химическая и физическая особенность:    клѣточное тѣло состоитъ изъ протоплазмы.

Протоплазма, или цитоплазма, не является обозначеніемъ какого-либо химически однороднаго вещества, а представляетъ собою морфологическое понятіе. Она состоитъ изъ извѣстнаго количества бѣлковыхъ веществъ (главнымъ образомъ, пластинъ, а также глобулины...


Топографічна анатомія людини

Пошарова топографія. Шкіра тильної поверхні пальців тонка, підошвової — щільна, особливо в ділянці проксимальної фаланги. Підшкірна жирова клітковина на тильній поверхні пальців розвинена слабко, на підошвовій пронизана сполучнотканинними перетинками та має виражену комірчасту будову. Тильний апоневроз пальців укріплений сухожилками м'язів-розгиначів які кріпляться до фаланг пальців. З підошвового боку сухожилки м'...

Пошарова топографія. Шкіра підошвової поверхні стопи товста та міцно зрощена з підлеглим підошвовим апоневрозом (aponeurosis plantaris) за допомогою великої кількості сполучнотканинних перегородок, які пронизують підшкірну жирову клітковину. Підшкірна жирова клітковина добре розвинена в ділянці п'яткового горба і головок плеснових кісток, де вона виконує роль амортизатора. Завдяки її вираженій комірковій будові нагнійні проц...

Анатомічний атлас людини

Пахвинний канал (вигляд спереду)
1 — присередня ніжка; 2 — міжніжкові волокна; 3 — бічна ніжка; 4 — поверхнева зв'язка; 5 — м'яз — підіймач яєчка; 6 — апоневроз зовнішнього косого м'яза живота; 7 — внутрішній косий м'яз живота

close