ТРАВНА СИСТЕМА
Призначення травної системи (systema digestorium) (мал. 132) — приймання їжі, механічне та хімічне її оброблення, виведення в зовнішнє середовище харчових залишків. Кінцевим результатом цього процесу є переведення харчових речовин у розчинний стан і всмоктування у кров або лімфу, які розносять їх до тканин організму. Травну систему можна розглядати як своєрідну трубку з її похідними (залозами), що починається краніально ротовою щілиною (rima oris) і закінчується каудально відхідником (anus). У людини розрізняють порожнину рота, глотку, стравохід, шлунок, тонку й товсту кишки. Всі ці відділи належать до травного каналу.
Довжина травного каналу 8 — 10 м. Порожнина рота, глотка і початкова частина стравоходу розташовані в ділянках голови і шиї, більша частина стравоходу — у грудній порожнині, його кінцевий відділ — у черевній порожнині.
Шлунок, тонка й товста кишки (до прямої), печінка та підшлункова залоза містяться в черевній порожнині, пряма кишка — в порожнині таза.
Стінка травного каналу на всьому протязі складається з трьох оболонок: слизової, що вистеляє порожнину каналу, серозної або адвентиції, що вкриває органи іззовні, та м'язової.
Слизова оболонка травного каналу складається з епітелію, розташованого на власній пластинці слизової оболонки, м'язової пластинки та підслизового прошарку. Утворення травних соків і всмоктування перетравлених харчових речовин у кров відбувається в слизовій оболонці.
У нижчого представника типу хордових — ланцетника довжина травного каналу майже дорівнює довжині його тіла. Еволюційно в міру ускладнення організації тварин і внаслідок збільшення рівня обміну речовин зросла площа слизової оболонки травного каналу, причому збільшення відбувалося швидше, ніж довжини тіла особини. Шляхи цього процесу були різними. Так, в одних випадках зростала довжина кишок і виникали петлі, в других — утворювались складки слизової оболонки (поздовжні, спіральні, циркулярні), у третіх — з'являлися ворсинки слизової оболонки, і нарешті, в четвертих — відбувалось занурення епітелію вглиб кишкової стінки або навіть за її межі. Останнє, в свою чергу, сприяло утворенню величезної кількості залоз: дрібних, якщо занурення відбувалося лише в товщу слизової оболонки (дрібні кишкові), або великих, якщо заглиблення поширювалось за межі стінки травного каналу (печінка, підшлункова залоза). За архітектонікою залози поділяються на трубчасті, альвеолярні, трубчасто-альвеолярні, кожні з яких можуть бути простими і складними.
Зазначеним способом відбувається диференціація слизової оболонки травної системи як протягом онтогенезу, так і в філогенезі. Морфологічний поділ при цьому пов'язаний з функціональною спеціалізацією.
М'язова оболонка травного каналу забезпечує пересування їжі в краніально каудальному напрямку, переміщення її для якомога більшого контакту з травними соками і регулює перехід харчових мас з одного відділу травної системи до іншого.
Серозна оболонка (з підсерозною основою) — тонка, волога, блискуча; вкриває не тільки велику частину травного каналу (починаючи з нижнього кінця стравоходу до середньої третини прямої кишки), а й більшість прилеглих до неї органів (печінку, селезінку тощо), також вистеляє стінки черевної порожнини, що полегшує ковзання шлунка та кишкових петель. Там, де серозної оболонки немає, стінка травного каналу вкрита сполучнотканинною адвентиційною оболонкою.
В ембріогенезі травний апарат розвивається з передньої, середньої і задньої кишок.
