Біомеханіка стояння і ходіння
Функціональний аналіз стояння. Опорна роль нижніх кінцівок найбільша під час стояння. Розрізняють стояння симетричне, коли вага тіла розподіляється рівномірно на обидві нижні кінцівки (мал. 130, я), та асиметричне, коли вага тіла припадає переважно або повністю на одну кінцівку (мал. 130, 6). Під час стояння утримувати тіло в стані рівноваги можна лише тоді, коли вертикальна лінія, проведена від центру ваги тіла , проходить в межах площі опори тіла.
Залежно від положення тіла розрізняють три основні види симетричного стояння: нормальне, військове, неохайне. Нормальне стояння звичайно використовується як початкове положення під час антропометричних вимірювань тіла.
Військове стояння (положення «струнко»). Для утримування тіла в стані рівноваги, зокрема щоб запобігти його падінню вперед, треба дуже напружити м'язи задньої поверхні тіла та особливо нижніх кінцівок, причому найбільше навантаження припадає на сідничні м'язи. Це дуже нестійке стояння, але більш вигідне для безпосереднього переходу до руху.
При неохайному стоянні (зручне положення) тулуб ніби відкинутий назад, а нижні кінцівки в суглобах коліна надмірно розігнуті.
Такий вид стояння характеризується найбільшою участю пасивних сполучнотканинних елементів у функції утримання тіла в рівновазі.
Неохайне стояння забезпечує найбільш стійку рівновагу, яку можна ще посилити, розставивши ноги на ширину плечей. До несприятливого впливу цього виду стояння треба віднести зменшену глибину вдиху і тиск органів малого таза на м'язи тазового дна.
Найпоширенішим видом асиметричного стояння є так зване стояння «вільно», коли одна нога відставлена, а друга (опорна, що утримує вагу всього тіла) перебуває в стані гіперекстензії в колінному й частково в кульшовому суглобах.
При цьому стоянні таз відхиляється в бік опорної ноги, а хребет для компенсації S-подібно згинається у фронтальній площині (мал. 130, б). Цей вид стояння можна розглядати як стан відпочинку, оскільки внаслідок розтягнення зв'язкового апарату м'язи опорної ноги майже не напружені, а в тулубі напруження охоплює тільки один бік. Таким чином лише за чергування опорних нижніх кінцівок цей вид стояння забезпечує послідовний відпочинок усім м'язам тіла і не порушує нормального механізму дихання. Через це треба особливо стежити за зміною опорної кінцівки у дітей і підлітків, щоб не виробилась звичка переносити вагу тіла на одну й ту саму кінцівку, що може призвести до сколіозу і порушення дихання.Постава — це звичне тримання тіла, зумовлене індивідуальними особливостями людей.
Функціональний аналіз ходьби. Ходьба — складна циклічна локомоторна дія, одним з основних елементів якої є крок.
При ходьбі, як і при інших видах локомоторного руху, переміщення тіла в просторі відбувається завдяки взаємодії внутрішніх (скорочення м'язів) і зовнішніх (маса тіла, опір опорної поверхні тощо) сил. У кожному кроці розрізняють період опори і період маху. Найхарактернішою особливістю ходіння порівняно з бігом і стрибками є постійне опорне положення однієї (період одиночної опори) й обох нижніх кінцівок (період подвійної опори). Співвідношення цих періодів 4:1.
