Серцево-судинна система
В організмі людини, як і у всіх хребетних, є дві судинні системи: добре розвинена серцево-судинна і лімфатична, слабша і наявна не у всіх тканинах.
Серцево-судинна система у людини здійснює постійний ритмічний рух рідкого середовища — крові (haema sanguis) в організмі. її можна умовно поділити на дві частини: центральну — серце (cor) і периферичну — судини (vasa). Серед судин розрізняють артерії (arteriae), що несуть кров від серця до органів і тканин, вени (venae), через які кров тече від органів і тканин до серця, та проміжну ланку між артеріями і венами — капілярні судини (vasa capillaria).
Найбільшою артеріальною судиною, куди кров надходить безпосередньо із серця під великим тиском, є аорта (aorta). Від аорти до органів і тканин відходить велика кількість артерій, які послідовно діляться на дрібніші судинні стовбури. Існує три основних типи поділу артерій: дихотомічний (найдавніший тип), коли судинний стовбур ділиться на два наступних; магістральний — від основної судини звичайно під гострим кутом, відкритим до периферії, відходять бічні гілки, і розсипний, коли судина (звичайно невеликого калібру) розпадається на кілька або велику кількість дрібних артерій.
Артерії у живої людини мають вигляд стовбурів правильної циліндричної форми. На трупі циліндр ніби стискується з боків. Це пов'язано з тим, що артеріальні судини після клінічної смерті, яка настає після зупинки серця, деякий час продовжують скорочуватись і проштовхувати кров у капіляри, внаслідок чого самі залишаються порожніми. Вакуум у артеріях почасти заповнюється газами трупного розкладання. Звідси й неправильна назва артерій (від старогрецьк. аег — повітря, tereo — зберігаю). Тобто стародавні лікарі вважали, що артеріями рухається повітря.
Калібр артерій у міру розгалуження їх стає все меншим і меншим. Через це артеріальні стовбури прийнято поділяти на великі (діаметром 8 мм і більше), середні (2 — 8 мм) і дрібні (2 мм і менше). Кожна артеріальна судина до відходження бічних гілок зберігає калібр, прямолінійний напрямок. Тільки дрібні артерії, які проходять у тканинах і легко розтягуються, можуть набувати зігнутої або звивистої форми.
Стінка артерій - складається з трьох оболонок: внутрішньої, середньої та зовнішньої. Внутрішня оболонка (tun. intima) вкрита зсередини одношаровим ендотелієм, під яким у сполучнотканинному прошарку розташована внутрішня еластична перетинка. Середня оболонка (tun. media) — найпотужніша і складається переважно з колових і меншою мірою поздовжніх шарів міоцитів, між якими залягають еластичні волокна. Третя, зовнішня, оболонка (tun. externa) складається із сполучнотканинних (колагенових) елементів з невеликою кількістю м'язових (переважно поздовжніх) і еластичних волокон. У стінці артерій проходять численні судини (vasa vasorum) і нерви (пп. vasorum) судин.
Залежно від вмісту в стінці судини еластичних і м'язових волокон розрізняють два типи артерій. Артерії еластичного типу приймають під час серцевої систоли кров, розширюються і знову скорочуються без значної участі м'язових елементів. В артеріях м'язового типу, переважно дрібного та середнього калібру, навпаки, скорочення створює нову пульсову хвилю крові, здатну проштовхнути її через густе капілярне русло. Ці артерії клініцисти називають «периферичним серцем».
Усі артерії через свої гілки досить широко з'єднуються між собою. Такі сполучення між сусідніми судинними стовбурами називають сполучними судинами (vasa anastomotica). Кровоносні судини, які з'єднують два або кілька віддалених один від одного судинних стовбурів, називають побічними, або колатеральними (vasa collateralia). Ці види судинного зв'язку мають важливе значення, у випадках компенсованого кровопостачання з інших судин. Поряд з цим в організмі є артерії, які не мають таких зв'язків.
Дрібна артерія переходить в артеріолу (arteriola), середня оболонка якої, на відміну від артерій, містить тільки один-два шари міоцитів. Артеріола розпадається на передкапілярні аріперіоли, що переходять у капілярні сутани, які становлять величезне за обсягом судинне русло. Стінка цих малих (до 10 мкм діаметром) судин дуже тонка, складаються з одного шару ендотелію, що лежиті на базальній мембрані. Через неї відбувається обмін речовин і газів між кров'ю і тканинною рідиною.
Кров з капілярів через післякапілярні вену ли надходить у вену ли (venula)t які вливаються у вени, калібр яких у міру наближення до серця збільшується.
Стінка вен, як і стінка артерій, складається з трьох оболонок: внутрішньої, середньої та зовнішньої. Проте вона тонка, м'язових і еластичних елементів у ній мало. Стінка вен також має значну кількість судинних судин. Крім того, у стінці великих вен є лімфатичні капіляри. Зовні вена — це синювата тонкостінна млява судина, яка, на відміну від артерії, не завжди має форму циліндра і легко здавлюється.
Правильнішу форму мають шкірні вени (venae cutaneae) і вени, що супроводжують артерії {venae comitantes). Артеріальні й венозні стовбури в багатьох місцях утворюють сітки (rete агteriosum et rete venosum), де судини порізному переплітаються і анастомозують один з одним.
У деяких органах між дрібними артеріями і венами виникають сполучення — артеріовенозні анастомози (anastomoses arteriovenosae). У цих випадках артеріальна кров потрапляє у венозну систему, минувши капілярне русло, що є пристосувальним чинником регуляції кровопостачання.
Місткість венозного русла більша, ніж артеріального.
Скорочувальна здатність венозної стінки незначна, і основні сили, що рухають кров по венах, розташовані поза судинною системою: присмоктувальна дія грудної клітки; скорочення скелетної мускулатури та гладкої м'язової тканини; пульсація артерій; тиск маси венозної крові голови, шиї, потилиці, верхньої частини грудей і спини при положенні стоячи тощо. Внаслідок повільного венозного кровотоку за деяких умов (тривале стояння на ногах, малорухомий спосіб життя тощо) можуть створюватись передумови для венозного застою. Пристосувальними утворами, що запобігають венозному застою, значною мірою є венозні клапани (valvulae venosae) в просвіті багатьох вен (вен кінцівок, нижньої половини тулуба). Особливо чіткі клапани у венах нижніх кінцівок (мал. 186). Клапани утворені дуплікатурою внутрішньої оболонки вен у вигляді кишень таким чином, що, не заважаючи доцентровому рухові венозної крові, вони перешкоджають їй текти назад.
У стінках кровоносних судин розташовані численні нервові закінчення, через що судинна система виконує роль величезної рефлекторної зони, яка бере участь у нейрогуморальному регулюванні кровообігу.
