Власне порожнина рота
Власне порожнина рота (cavitas oris propria) обмежена спереду та з боків яснами і зубними дугами, згори — піднебінням, знизу — язиком і парними щелепно-під'язиковим і підборідно-під'язиковим м'язами, позаду через зів переходить у ротову частину глотки.
Коли рот закритий, верхня поверхня язика торкається піднебіння, і власне порожнина рота набуває вигляду щілинного простору між ними. У новонароджених і дітей перших місяців життя власне порожнина рота маленька, коротка й низька внаслідок слабкого розвитку альвеолярних відростків і тіла нижньої щелепи. З розвитком альвеолярних відростків і ростом зубів порожнина рота збільшується і в 17 — 20 років досягає нормальної форми і розмірів.
Піднебіння (palatum) роз'єднує порожнину носа й власне порожнину рота, утворюючи її верхню стінку. Піднебіння (див. мал. 133) складається з двох частин: передньої (більшої) — твердого піднебіння і задньої (меншої) — м'якого піднебіння.
Бічні відділи піднебіння розвиваються на основі двох верхньощелепних відростків (верхні відростки І глоткової дуги), а середні — внаслідок росту двох носових відростків, з яких починається розвиток передніх відділів верхньої губи і двох різцевих кісток.
Тверде піднебіння (palatum durum) займає дві третини піднебіння. Його основу формують тверді піднебінні відростки верхніх щелеп і горизонтальні пластинки піднебінних кісток.
>
Наприкінці другого місяця ембріогенезу у верхній щелепі з'являються піднебінні виступи, які ростуть у горизонтальній площині назустріч один одному, формуючи піднебінні відростки. Щілина між правим і лівим піднебінними відростками поступово зменшується. Перед зрощенням відростків між ними спереду вклинюється серединний носовий відросток трикутної форми, який бере участь у побудові носової перегородки та різцевої частини твердого піднебіння і відповідає жолобкові верхньої губи. Зростаючись з верхньощелепними відростками, він замикає вхід у порожнину рота зверху і спереду. Одночасно з утворенням піднебіння росте носова перегородка, яка з'єднується з його верхньою поверхнею. Так відбувається відокремлення правої і лівої частин носової порожнини з одночасним відокремленням усієї порожнини носа від порожнини рота.
Піднебінні відростки верхньої щелепи після народження дитини можуть не зростися; у цьому випадку утворюється різної форми та розмірів природжений дефект твердого піднебіння (palatum fissum) — розщеплене піднебіння. Якщо не зростається носовий відросток з верхньощелепними, то дефект називається розщепленням губ (fissio labialis, s. shistocheilia) (заяча губа). Через те що носовий відросток повинен зростися з верхньощелепними з обох боків серединної лінії, дефект може бути двобічним, однобічним і серединним.
Форма та розміри піднебіння мають значні індивідуальні коливання, тому в разі пластичних операцій з приводу природжених дефектів піднебіння і верхньої губи визначають такі індекси: широтний і висотний кісткового піднебіння, широтний альвеолярний верхньої щелепи. Розрахунок роблять за формулою І. С. Курдіна:
де І — індекс; а — більша величина; b — менша величина.
За широтним альвеолярним індексом розрізняють такі форми верхньої щелепи: доліхоуранічну (<109,9); мезоуранічну (110-114,9); брахіуранічну (>115); за широтним індексом кісткового піднебіння: лептостафілічну (<79,9); мезостафілічну (80 — 84,9); брахістафілічну (>851); за висотним індексом кісткового піднебіння: хаместафілічну (<27,9); ортостафілічну (28 — 39,9); гіпсістафілічну (>4).
У межах твердого піднебіння слизова оболонка товста, не має м'язової пластинки, міцно зрощена з окістям кісткового піднебіння. Спереду поруч з верхніми різцями слабко помітні поперечні піднебінні складки слизової оболонки — рудименти поперечних складок твердого піднебіння переважної більшості ссавців (найбільше вони виявлені у хижаків). Крім того, по серединній лінії досить добре видно поздовжній шов — шов піднебіння (і слід зрощення двох різцевих кісток), на передньому кінці якого міститься різцевий сосочок (papilla incisiva).
Слизова оболонка блідорожевого кольору, її власна пластинка містить потужні пучки колагенових волокон, які переплітаються між собою і зростаються з окістям, що властиво для тих ділянок, де слизова оболонка особливо міцно зрослася з кістками, зокрема в ділянці шва. В інших місцях між слизовою оболонкою та окістям міститься незначний прошарок жирової тканини. У середньому та бічних відділах твердого піднебіння під слизовою оболонкою містяться піднебінні слинні залози, у бічних — основні кровоносні судини й нерви, які проходять через піднебінні отвори. В цих ділянках жирової тканини більше, ніж у середніх відділах піднебіння, завдяки чому слизова оболонка більш рухлива.
М'яке піднебіння (palatum molle) утворює задню третину піднебіння; складається з піднебінного апоневрозу, слизової оболонки, м'язів, містить слинні залози та лімфоїдну тканину. Піднебінний апоневроз прикріплюється до заднього краю горизонтальних пластинок піднебінних кісток. Слизова оболонка є продовженням слизової оболонки твердого піднебіння і порожнини носа. Перша вкрита багатошаровим плоским епітелієм, який не роговіє, друга — псевдобагатошаровим війчастим епітелієм. Передня частина м'якого піднебіння розташована горизонтально, вона менш рухлива, задня — рухлива, у розслабленому стані звисає майже вертикально, утворюючи піднебінну завіску (velum palatinum). Задній край м'якого піднебіння обмежує зів, що веде до ротової частини глотки. По середній лінії цього краю звисає невеликий заокруглений відросток — піднебінний язичок (uvula palatina) (див. мал. 133). Під слизовою оболонкою м'якого піднебіння, з боку порожнини рота, розташована велика кількість піднебінних слинних залоз (дії. раlatinae), основна маса яких міститься в бічних відділах піднебіння.
У товщі м'якого піднебіння розташовані посмуговані м'язи.
М'яз — натягай піднебінної завіски (т. tensor veli palatini) парний; починається від човноподібної ямки крилоподібного відростка клиноподібної кістки і хряща слухової труби, спускається донизу, переходить у сухожилок, який перекидається через гачок медіальної пластинки крилоподібного відростка. Звідси м'яз повертається під прямим кутом до серединної площини і з'єднується з однойменним м'язом другої сторони, утворюючи невеликий піднебінний апоневроз. М'яз розвивається з І глоткової дуги.
Функція. Натягує м'яке піднебіння в поперечному напрямку, розширює слухову трубу.
Іннервація: нижньощелепний нерв.
М'яз — підіймач піднебінної завіски (т. levator veli palatini) парний. Відходить від нижньої поверхні кам'янистої частини скроневої кістки перед зовнішнім отвором сонного каналу та хряща слухової труби. Далі, будучи розташованим позаду попереднього м'яза, йде навскіс донизу вперед і вплітається у товщу м'якого піднебіння.
Функція. Піднімає м'яке піднебіння, звужує слухову трубу.
Іннервація: гілки блукаючого нерва, що виходять із глоткового сплетення.
М'яз язичка (т. uvulae) непарний. Починається від задньої носової ості та піднебінного апоневрозу, прямує назад і донизу, закінчується в товщі кінчика піднебінного язичка.
Функція. Під час двобічного скорочення тягне язичок догори й назад, скорочуючи його, при односторонньому —зміщує убік.
Іннервація: глоткові гілки блукаючого нерва.
Піднебінно-язиковий м'яз (т. palatoglossus) парний. Починається у вигляді вузької тонкої смужки від бічного краю кореня язика, піднімається догори і присередньо, утворюючи піднебінно-язикову дужку, закінчується в піднебінному апоневрозі.
Функція. Звужує зів, опускає м'яке піднебіння донизу, наближаючи до задньої частини спинки язика.
Іннервація: глоткові гілки блукаючого нерва.
Піднебінно-глотковий м'яз (т. palatopharyngeus) парний. Починається у вигляді трапецієподібного тяжа від м'язових пучків задньої поверхні гортанної частини глотки та від заднього краю пластинки щитоподібного хряща. Піднімається дугою догори і присередньо в товщі піднебінно-глоткової дужки, закінчується серед м'язових пучків м'якого піднебіння та його апоневрозу.
Функція. Звужує зів, опускає піднебінну завіску, підтягує глотку і гортань догори.
Іннервація: блукаючий нерв.
Основна функція м'якого піднебіння — тимчасове герметичне закриття носової частини глотки в момент проходження їжі або рідини з порожнини рота в порожнину глотки. Піднебінна завіска також сприяє модуляції голосу під час розмови і співу.
Кровопостачання м'якого піднебіння здійснюється гілками лицевої, верхньощелепної та висхідної глоткових артерій, а венозна кров відтікає однойменними венами. Лімфа відводиться в глибокі шийні та заглоткові лімфатичні вузли.
Порожнина рота з'єднується з глоткою через зів (fauces). Перешийок зіва (isthmus faucium), обмежений зверху піднебінною завіскою, знизу коренем язика, з боків — двома (передньою і задньою) складками слизової оболонки — дужками (див. мал. 133). Передня піднебінно-язикова дужка (arcus palatoglossus) проходить від основи піднебінного язичка вперед і донизу, до слизової оболонки краю язика, вкриваючи однойменний м'яз. Задня піднебінно-глоткова дужка (arcus palatopharyngeus) також вкриває однойменний м'яз і, почавшись від піднебінного язичка, спускається донизу назад по задньобічній поверхні гортані і губиться в слизовій оболонці бічної стінки глотки.
Між дужками з кожного боку є мигдаликова ямка (fossa tonsillaris) (мигдаликова пазуха) трикутної форми, де міститься піднебінний мигдалик.
Кожен (правий і лівий) піднебінний мигдалик (tonsilla palatina) (див. мал. 133) має майже напівеліптичну форму розмірами (20 — 25)х(15 — 20)х(12 — 15) мм і є скупченням лімфоїдної тканини, вкритої епітелієм. Розміри мигдалика коливаються і залежать від його стану, віку та індивідуальних особливостей. Вільна (присередня) поверхня мигдалика горбиста, вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм і пронизана численними сліпими епітеліальними заглибленнями — мигдаликовими ямочками, або мигдаликовими криптами. Лімфоїдна тканина в піднебінному мигдалику розташована дифузно та у вигляді вузликів. Бічна латеральна поверхня мигдалика вкрита щільною фасцією, яка з'єднує його з стінкою глотки. Поблизу, на відстані 1 — 1,5 см, проходить внутрішня сонна артерія.
Язик (lingua, glossa) (мал. 137) міститься на дні порожнини рота. Це м'язовий орган, вкритий зверху, з боків і частково знизу слизовою оболонкою.
Язик формується з парних і непарних зачатків слизової оболонки. Парні бічні зачатки з'являються на п'ятому тижні ембріонального періоду у вигляді двох стовщень на внутрішній поверхні I — II глоткових (зябрових) дуг. Ці стовщення з покривного епітелію та проліферуючої паренхіми називаються бічними язиковими горбками, які зростаються по серединній лінії. У дорослої людини місце зрощення є серединною борозною язика (sulcus medianus linquae). З горбків розвивається передній відділ язика, який зроетається із заднім по V-подібній пограничній борозні. На стику серединної і погранично борозен, між тілом і коренем язика, розташований сліпий отвір — залишок редукованої щитоязикової протоки. Задній відділ язика (за пограничною борозною) розвивається з II, III і IV глоткових дуг.
Між бічними горбками з'являються переднє й заднє підвищення. Ці зачатки слизової оболонки зростаються дуже рано й щільно. Однак залишається безпомилковий орієнтир — сліпий отвір, що утворюється на місці трубчастого виросту з дна первинної глотки, з якого розвивається в подальшому перешийок щитоподібної залози. У цьому місці зростаються І і II вісцеральні дуги.
Розрізняють передні, вільні частини — верхівку (apex linguae) та частково тіло язика (corpus linguae) — і задню, зв'язану з нижньою щелепою та сусідними органами частину, або корінь язика (radix linguae).
Язик має спинку язика (dorsum linguae), нижню поверхню (fades inferior linguae) (див. мал. 137) та два краї. На спинці на межі між тілом і коренем видно пограничну борозну язика (sulcus terminalis linguae), що має обриси кута, відкритого вперед. По серединній лінії поблизу кута борозни міститься сліпий отвір язика (for. cecum linguae).
Слизова оболонка спинки язика на всьому її протязі товста, груба, непрозора, міцно зрощена з м'язами і спереду від погранично борозни вкрита різної форми сосочками (papillae linguales), які зумовлюють нерівномірність рельєфу язика.
Ниткоподібні сосочки (papillae filiformes) — найчисленніші; вони вкривають усю спинку язика. Найдрібніші з них — до 0,3 мм. Конічні сосочки (papillae сопісае) відрізняються від них формою. Грибоподібних сосочків (papillae fungiformes) небагато, їх більше на кінчику язика, менше — на його бічних поверхнях. Грибоподібні сосочки більші за ниткоподібні — заввишки до 2 мм, діаметр до 1 мм; форма відповідає назві. Сосочки містять смакові бруньки. Епітелій, що вкриває ниткоподібні сосочки, має схильність до зроговіння. При деяких захворюваннях процес відторгнення зроговілих клітин епітелію може затримуватись, язик стає білястим внаслідок утворення шару зроговілого епітелію.
Жолобуваті (оточені валиком) сосочки (papillae valatae) (6 — 12) містяться між тілом і коренем язика, перед пограничною борозною. їх добре видно (у поперечнику до 3 мм). Сосочок складається з центрального підвищення, валика, що його оточує, та жолобка між ними. У товщі епітелію бічних поверхонь і валика жолобуватого сосочка міститься багато смакових бруньок. Листоподібні сосочки (papillae foliatae) добре розвинуті лише в дітей. Довжина цих сосочків досягає 5 мм. Вони розташовані групами уздовж країв язика. В епітелії бічних частин сосочка містяться смакові бруньки, між ними — протоки залоз. У дорослих листоподібні сосочки редуковані і на їх місці, а також на місці слинних залоз розвивається жирова і лімфоїдна тканини.
Усі сосочки розташовані безладно, за винятком найбільших жолобуватих сосочків, які містяться дещо спереду та паралельно пограничній борозні (див. мал.137). Дозаду від пограничної борозни на слизовій оболонці кореня язика є скупчення лімфоїдних фолікулів — язиковий мигдалик (tonsilla lingualis). Поодинокі лімфоїдні вузлики (noduli limphoidei) трапляються в товщі слизової оболонки язика.
Нижня поверхня язика прилягає до дна порожнини рота і вільна тільки в передній частині. В більшу задню частину вплітаються посмуговані м'язи, які починаються на кістках поза язиком з обох боків. Поверхня вкрита слизовою оболонкою на протязі передньої третини язика. Тут вона тонка, рухома, прозора і завдяки пухкому з'єднанню з м'язами язика утворює складки. Найчіткіші з них: складка, розташована по серединній лінії і спрямована від нижньої поверхні язика до заднього краю ясен верхньої щелепи, — вуздечка язика (frenulum linguae)] парна торочкувата складка, що йде паралельно краю язика; парна складка, яка вкриває протоку під'я-зикової залози і закінчується поблизу вуздечки язика під'язиковим сосочком (див. мал. 137).
М'язи язика (musculi linguae) належать до посмугованих. Вони виконують дуже складні рухи, особливо під час артикуляції. Складаються з пучків м'язових волокон, які проходять у трьох взаємно перпендикулярних напрямках: поперечному, поздовжньому, вертикальному. Залежно від початку і прикріплення м'язи язика поділяють на власні, або внутрішні, пучки яких починаються й закінчуються в товщі язика (верхній поздовжній, нижній поздовжній, поперечний і вертикальний) та м'язи, які починаються поза язиком на кістках скелета і вплітаються в язик (підборідно-язиковий, під'язиково-язиковий, шило-язиковий). Перша група м'язів змінює форму язика, друга — його положення.
Залежно від виконуваної функції м'язи язика поділяють на такі групи:
1) м'язи, які сплощують і видовжують язик (вертикальний, підборідно-язиковий);
2) м'язи, що вкорочують язик і піднімають його догори (верхній і нижній поздовжні, шило-язиковий);
3) м'язи, які вкорочують язик, опускають його кінчик донизу, а при однобічному скороченні відводять його вбік (під'язиково-язиковий, поперечний). М'язи розташовані симетрично по обидва боки від серединної волокнистої перегородки язика (septum linguae).
Перегородка розміщена вертикально в стріловій площині, і їй на спинці язика відповідає серединна борозна. Між м'язами розташовані жирова основа, язикові слинні залози, зосереджені біля верхівки язика, а також з країв і біля кореня язика.
Верхній поздовжній м'яз (т. longitudinalis superior) — парний; лежить під слизовою оболонкою. Починається у товщі кореня язика кількома пучками — від малих рогів під'язикової кістки та передньонижньої поверхні надгортанника, закінчується у товщі верхівки язика.
Функція. Скорочує язик, піднімає його верхівку, при однобічному скороченні відводить убік.
Нижній поздовжній м'яз (т. longitudinalis inferior) — парний; проходить у нижніх відділах язика між під'язиково-язиковим (ззовні) і підборідно-язиковим м'язами. Починається в товщі кореня язика від сполучнотканинних перетинок між окремими м'язами, прикріплюється до язикової фасції в ділянці верхівки язика.
Функція. Скорочує язик, опускає його верхівку донизу, вигинає спинку; при однобічному скороченні зміщує язик убік.
Поперечний м'яз язика (т. transversus linguae) — парний; починається від перегородки язика. Пучки волокон ідуть поперечно між м'язовими волокнами підборідно-язикового верхнього і нижнього поздовжніх м'язів. Верхні пучки прикріплюються до язикового апоневрозу у верхньолатеральних відділах язика. Глибші пучки перехрещуються з пучками волокон під'язиково-язикового м'яза й прикріплюються до країв язика. Від заднього відділу м'яза відходять пучки волокон, які приєднуються до піднебінно-язикового та піднебінно-глоткового м'язів і досягають м'якого піднебіння та стінки глотки.
Функція. Піднімає спинку язика, зменшує його поперечний розмір, бере участь у звуженні зіва і глотки.
Вертикальний м'яз язика (т. verticalis linguae) — парний; проходить переважно в бічних відділах язика; починається від язикового апоневрозу в ділянці спинки язика, спускається вертикально донизу серед волокон інших м'язів і прикріплюється до апоневрозу на нижній поверхні язика.
Функція. Сплощує й видовжує язик, формує поздовжній жолобок на його спинці.
Підборідно-язиковий м'яз (т. genioglossus) (мал. 138) — парний; починається на підборідній ості нижньої щелепи віялоподібним м'язовим пластом, іде назад і догори по боках перегородки язика. Прикріплюється до язикового апоневрозу на спинці язика. Волокна цього м'яза частково зливаються з поздовжніми і вертикальними м'язами язика.
Функція. Висовує язик вперед (за порожнину рота), при однобічному скороченні зміщує кінчик язика у протилежний бік.
Під'язиково-язиковий м'яз (т. Ігуоglossus) — парний; починається на великих рогах і верхньобічних відділах тіла під'язикової кістки, піднімається догори, переплітається з волокнами вертикального м'яза, досягає язикового апоневрозу і вплітається в бічні відділи кореня язика. Волокна заднього відділу м'яза прикріплюються до апоневрозу на спинці язика. Досить часто в під'язиково-язиковому м'язі виявляють самостійний, непостійний за розмірами пучок м'язових волокон, який починається на малих рогах під'язикової кістки, а прикріплюється до язикового апоневрозу на спинці язика. Його називають малоріжково-язиковим м'язом (т. chondroglossus).
Функція. Сплощує язик, відтягує його донизу й назад.
Шилопід'язиковий м'яз (т. styloglossus) — парний; починається на шилоподібному відростку скроневої кістки та шило-нижньощелепній зв'язці. Спускається донизу, вперед і присередньо, віялоподібно вплітається у бічні відділи язика, назовні від під'язиково-язикового м'яза, де переплітається з пучками поперечного м'яза язика.
Функція. Відтягує язик догори й назад.
Піднебінно-язиковий м'яз ( palatoglossus).
Рухова функція язика різноманітна. Передусім язик бере участь у прийманні, розжовуванні та ковтанні їжі й очищенні слиною порожнини рота. Крім того, язик виконує рухові елементи виразного мовлення, що є якісним надбанням людини. Язик є органом смаку і дотику, виконує функцію слиновідділення (слинні залози), загальну захисну функцію (язиковий мигдалик).
Беручи до уваги зональну іннервацію слизової оболонки язика, можна зробити висновок, що вона розвинулася з I, II, III та IV глоткових дуг. Чутлива іннервація слизової оболонки передніх двох третин язика забезпечується трійчастим нервом (V), смакова — лицевим нервом (VII). Чутлива і смакова іннервація слизової оболонки задньої третини язика здійснюється язикоглотковим нервом (IX), чутлива іннервація кореня язика — волокнами блукаючого нерва (X). Іннервацію м'язів забезпечує під'язиковий нерв.
Кровопостачання язика відбувається за рахунок язикової артерії (відтік крові — однойменна вена до внутрішньої яремної вени). Лімфа відтікає в підборідні та піднижньощелепні, а від кореня язика — в позаглоткові лімфатичні вузли.
Залози рота (glandulae oris) — складні альвеолярні або трубчасто-альвеолярні, що мають кінцеві відділи та вивідні протоки. Кінцеві відділи залоз виділяють три види секрету:
1) серозний (привушна, язикові залози);
2) слизовий (язикові, під'язикова, піднебінні);
3) змішаний (щічні, язикові, губні, піднебінні, піднижньощелепна).
Залози, які виробляють слину, виконують екзо- та ендокринну функції. Екзокринна функція залоз полягає в тому, що в порожнину рота постійно виділяється слина, до складу якої входить вода (близько 99 %), органічні та неорганічні речовини, ферменти; ендокринна функція — у складі слини є біологічно активні речовини. Постійне зволоження слизової оболонки порожнини рота сприяє артикуляції.
Розрізняють малі й великі слинні залози. До малих слинних залоз (дії. salivariae minores) належать губні залози (дії. labiales), щічні (дії. buccales), кутні (дії. molares), піднебінні (дії. раlatinae), язикові (дії. linguales). Найчисленнішими серед них є губні та піднебінні. Малі слинні залози локалізуються в товщі слизової оболонки та підслизової основи.
Великі слинні залози парні. Це — привушні, піднижньощелепні та під'язикові залози. Вони розташовані поза порожниною рота і зв'язані з нею вивідними протоками. Залози виділяють серозний, слизовий або змішаний секрет.
Привушна залоза (gl. parotidea) (мал. 139) — найбільша із слинних залоз, має масу до З0 г, серозного типу, складна альвеолярна. Закладання залози відбувається на 3-му тижні ембріонального розвитку. У розташовану нижче мезенхіму вростають епітеліальні тяжі, з яких формуються вивідні протоки. На 6-му місяці диференціюється капсула залози, на 4 —6-му починають розвиватися кінцеві відділи, в яких на 8 —9-му місяці з'являється просвіт.
Більша частина залози міститься в знижньощелепній ямці перед вушною раковиною, за жувальним м'язом.
У привушній залозі розрізняють поверхневу частину (pars superficialis) і глибоку (pars profunda)у а також відростки. Верхній відросток залози може досягати виличної дуги й заходити під неї, задній росте в бік хрящової частини зовнішнього слухового ходу й соскоподібного відростка, передній лежить на зовнішній поверхні жувального м'яза. Нижній відросток може доходити до кута нижньої щелепи, глибокий — до бічної стінки глотки.
Привушна залоза складається з невеликих часточок, вкрита щільною власною фасцією, від якої відходять численні відростки всередину, відділяючи часточки одну від одної. На верхівках відростків капсула стоншується, утворюючи іноді в цих місцях природжені дефекти. У випадку гнійних запальних процесів у залозі через ці дефекти гній може проникати в різні ділянки лиця і шиї; найнебезпечнішим є проривання гною з глибокого відростка в навкологлотковий простір.
Через привушну залозу проходить зовнішня сонна артерія, лицевий нерв, занижньощелепна вена і вушно-скроневі нерви. Під час операції на залозі обов'язково потрібно враховувати розташування гілок лицевого нерва, які проходять радіально на лице від вушної часточки.
Вивідна привушна протока (ductus раrotideus) відходить від залози біля її передньоверхнього краю, прямує вперед паралельно до виличної дуги й на 1 — 1,5 см нижче від неї спочатку по зовнішній поверхні жувального м'яза, а потім щічного. Пройшовши крізь щічний м'яз, протока відкривається на щічній поверхні слизової оболонки присінка рота на рівні другого верхнього великого кутнього зуба. Довжина привушної протоки становить близько 7 см, діаметр — 2 — 3 мм. її хід може бути прямим, дугоподібним, Гподібним, звивистим, іноді протока може роздвоюватись. Рідко поруч з привушною протокою на зовнішній поверхні жувального м'яза міститься додаткова привушна залоза (gl. parotidea accessoria), протока якої впадає у привушну.
Кровопостачання: гілки поверхневої скроневої і задньої вушної артерій; венозна кров повертається через занижньощелепну вену. Лімфовідтік — у поверхневі та глибокі лімфатичні вузли привушної залози.
Іннервація: чутлива — волокна вушно-скроневого нерва; парасимпатична — післявузлові волокна вушного вузла, які прямують до залози в складі того самого вушно-скроневого нерва (передвузлові волокна — від нижнього слиновидільного ядра язико-глоткового нерва у складі малого кам'янистого нерва); симпатична — післявузлові волокна від зовнішнього сонного сплетення (з верхнього шийного симпатичного вузла).
Піднижньощелепна залоза (gl. submandibularis) (див. мал. 139) — складна альвеолярна, місцями трубчасто-альвеолярна; маса 10 —15 г. За характером секрету змішана, тобто серозно-слизова. Закладається на 6-му тижні, кінцеві відділи формуються на 16-му, секреція в кінцевих відділах починається на 4-му місяці ембріогенезу. Розташована в піднижньо-щелепному трикутнику, у своєму ложі, обмеженому зверху щелепно-під'язиковим м'язом, вкритим поверхневим листком власної фасції шиї, спереду і збоку — тілом нижньої щелепи, знизу — поверхневим листком власної фасції шиї. Залоза міститься в капсулі, утвореній роздвоєним поверхневим листком власної фасції шиї.
Верхньозовнішньою поверхнею залоза прилягає до піднижньощелепної ямки на внутрішній поверхні нижньої щелепи, ззаду — до заднього черевця двочеревцевого м'яза і до шило-під'язикового, спереду — до переднього черевця двочеревцевого м'яза. Внутрішня поверхня залози торкається під'язиково-язикового та частково підборідно-під'язикового м'язів. Згори задній край залози підходить до привушної слинної залози (відокремлений від неї фасціальною капсулою). Передня частина залози у вигляді невеликого відростка лежить на задньому краї щелепно-під'язикового м'яза. У цьому місці від залози відходить піднижньощелепна протока (ductus submandibulars), прямуючи вперед під слизовою оболонкою дна порожнини рота, вздовж внутрішньої поверхні під'язикової залози й відкривається разом з великою під'язиковою протокою на під'язиковому сосочку (див. мал. 139) поруч з вуздечкою язика.
Під'язикова залоза (gl. sublingualis) (див. мал. 134, 139) розташована на дні порожнини рота на щелепно-підязиковому м'язі. Це складна трубчасто-альвеолярна залоза із слизовим типом секреції; маса близько 5 г. Закладається на 8-му тижні ембріогенезу у вигляді відростків ротових кінців піднижньощелепних залоз. У дорослої людини залоза має овоїдну або трикутну форму, складається з 5 — 16 часточок, вкрита тонкою фасціальною капсулою.
Велика під'язикова протока (ductus sublingualis major) починається поблизу внутрішньої поверхні залози, прямує вздовж неї і відкривається самостійно або разом з протокою піднижньощелепної залози на під'язиковому сосочку. Від окремих часточок під'язикової залози, переважно в її задньобічних відділах, відходить 18 — 20 малих під'язикових проток (ductus sublinguals minores), які самостійно відкриваються в порожнині рота на поверхні слизової оболонки вздовж під'язикової складки.
Іннервація обох залоз: чутливі волокна йдуть у складі язикового нерва, парасимпатичні післявузлові — від підниж-ньощелепного вузла, передвузлові — з верхнього слиновидільного ядра лицевого нерва, симпатичні післявузлові — від сплетення язикової артерії (з верхнього шийного симпатичного вузла).
Кровопостачання: гілки язикової та лицевої артерій (відтікає кров через гілки однойменних вен). Лімфовідтік — у підборідні та піднижньощелепні лімфатичні вузли.
