Апарат руху та опори
Одним з механізмів пристосування організму до навколишнього середовища є його здатність пересуватися в просторі. Цю функцію виконує апарат руху та опори. Удосконалення апарату мало велике значення в еволюції хребетних.
Однак слід зауважити, що у сучасної людини опорно-локомоторні функції апарату руху не досягли досконалості, яку має більшість хребетних (хижаки, копитні, мавпи тощо) і птахів. Це можна пояснити тим, що трудова діяльність людини поступово звільняла її від природного добору та від потреби пристосовувати своє тіло до навколишнього середовища. Технічний прогрес забезпечив людині пересування в будь-якому середовищі і з будь-якою швидкістю без значної участі її локомоторних функцій.
Апарат руху та опори прийнято ділити на пасивну (скелет) і активну (м'язи) частини. Під скелетом (від грецьк. skeleton — висушений) розуміють комплекс щільних сполучних тканин (хрящова, кісткова), які становлять каркас усього організму. В еволюції тварин спочатку виник сполучнотканинний скелет, потім хрящовий і, нарешті, кістковий, що повторюється в антенатальному онтогенезі.