Скелет грудної клітки
Скелет грудної клітки (skeleton thoracis) є кістковою основою грудного відділу тулуба, де містяться життєво важливі органи (серце, легені). Грудна клітка утворена ззаду грудними хребцями, з боків — ребрами, спереду — грудниною.
Ребра
Людина має 12 пар ребер (costae) (мал. 43, 44). У далеких зоопредків людини, як і в багатьох сучасних ссавців, ребер значно більше. Кожне ребро — це зігнута вузька і трохи скручена по довжині пластинка. Складається з двох нерівних частин — більшої задньої кісткової частини та меншої передньої (ребрового хряща) і має два кінці — хребтовий, яким з'єднується з хребтом, і груднинний. Сім верхніх ребер, названих справжніми ребрами (costae verae, I —VII), фіксуються груднинними кінцями до груднини. З решти ребер, які називаються несправж німи (costae spuriae, VIII —XII), VIII, IX і X ребра своїми хрящами послідовно приєднуються одне до одного, утворюючи реброву дугу (arcus costalis), XI і XII ребра закінчуються вільно в товщі м'язів передньобічної стінки живота — коливні ребра (costae fluctuantes) (див. мал. 46).
На кістковій частині ребра розрізняють головку, шийку й тіло. На головці ребра (caput costae) є суглобова поверхня (faciès articularis capitis costae) для з'єднання з хребтом. Суглобові поверхні головок II — X ребер гребенями розділені на дві частини: кожна головка цих ребер з'єднується з двома суміжними хребцями.
На задній поверхні шийки ребра (collum costae) II і XI ребер видно поздовжній гребінь (гребінь шийки ребра) — місце прикріплення зв'язки, що йде від поперечного відростка сусіднього хребця. На тілі 1-Х ребер є горбок ребра (tuberculum costae), яким ребро з'єднується з поперечним відростком хребця. За горбком ребро згинається, утворюючи кут ребра (angulus costae).
Тіло ребра (corpus costae) має два краї (верхній тупий і нижній гострий) і дві поверхні (зовнішню і внутрішню). Біля нижнього краю на внутрішній поверхні II — XII ребер є борозна (sulcus costae), уздовж якої пролягають міжреброві судини й нерви. Довжина і кривина окремих ребер різні. Найкоротші і найбільш зігнуті І і II ребра (див. мал. 44).
На верхній поверхні І ребра є горбок переднього драбинчастого м'яза, до якого прикріплюється цей м'яз. З обох боків горбка навскоси проходять дві борозни: задня глибша — борозна підключичної артерії (sulcus a. subclaviae) і менш чітка передня — борозна підключичної вени (sulcus v. subclaviae).
Іноді, як явище атавізму, трапляється більше ребер. З віком збільшується нахил ребер.
Скостеніння ребер відбувається в такому порядку. На восьмому тижні ембріогенезу з'являється точка скостеніння в тілі; у головці та горбку ребра точки скостеніння виникають у 10 —12 років. До 20 — 22 років, як правило, настає синостоз усіх частин ребра.
Груднина
Груднина (sternum) (мал. 45), на відміну від інших кісток грудної клітки, належить до пізніх філогенетичних утворів, що розвинулися внаслідок злиття вентральних кінців ребер. Появу цієї кістки у більшості хребетних пов'язують з розвитком кінцівок. Це підтверджується тим, що у змій, які повторно втратили кінцівки, як відомо, груднини немає.
У людини груднина має форму дещо випуклої наперед подовженої пластинки. У ній розрізняють ручку груднини (manubrium sterni), тіло груднини (corpus sterni) і мечоподібний відросток (processus xiphoideus). Зверху на ручці є яремна вирізка (incisura jugularis), а з боків від неї — ключичні (incisurae claviculares). Нижній край ручки з'єднується з тілом груднини під кутом (angulus sternï), відкритим дозаду. На передній поверхні тіла груднини добре помітні три поперечні лінії — слід зрощення її сегментів. На бічних краях ручки й тіла груднини видно реброві вирізки для з'єднання з хрящами верхніх семи ребер. Друге ребро завжди сполучається з грудниною на рівні її кута, що може бути орієнтиром під час підрахування ребер. До нижнього краю тіла груднини приєднується мечоподібний відросток, який може мати різну довжину і форму. Він є рудиментом одного або кількох сегментів каудального відділу груднини. У рідкісних випадках мечоподібний відросток разом з нижньою частиною тіла груднини може бути розщепленим.
Груднина — губчаста кістка, вкрита тонкою пластинкою компактної речовини. Завдяки великій кількості кровоносних судин у груднині її використовують для переливання крові. Крім того, з груднини беруть донорський червоний кістковий мозок для пересадження хворим на променеву хворобу та ін.
Точки скостенінняв груднині виникають зверху донизу в такому порядку: у ручці на 4-му, у перших трьох сегментах на 7 —9-му місяцях ембріогенезу, в 4-му сегменті — на 1-му й мечоподібному відростку найчастіше на 7-му році життя. Сегменти тіла груднини зростаються до 16 років, мечоподібний відросток з тілом — після З0 років. Так само пізно виникає синостоз між тілом і ручкою груднини.
Форма грудної клітки
Форма грудної клітки
Грудна клітка у людини помітно сплющена спереду назад, що зумовлено дорзальним переміщенням лопаток у зв'язку з вертикальним положенням тіла і зміною функцій верхніх кінцівок. Форму грудної клітки людини можна порівняти з дещо сплющеним сагітально зрізаним конусом, основа якого спрямована донизу, а звужена частина — догори (мал. 46, а, б).
Грудна клітка має верхній та нижній отвори. Верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) обмежений тілом ТІ, першими ребрами і яремною вирізкою груднини. Нижній отвір грудної клітки (apertura thoracis inferior) відмежований тілом ТХІІ, XII і XI ребрами, краями парних хрящових ребрових дуг, що похило піднімаються вгору, і спереду мечоподібним відростком. Між правою і лівою ребровими дугами утворюється підгруднинний кут (angulus infrasternalis), розмір якого варіює залежно від статі, віку та конституції людини.
Розміри й форма грудної клітки у людини досить різноманітні, що визначається віковими і статевими особливостями, індивідуальною мінливістю, умовами розвитку й росту індивіда. Велике значення мають також хронічні захворювання, контакт з професійними шкідливостями тощо.
Для визначення параметрів грудної клітки у людини використовують співвідношення таких розмірів (за М. Г. Привесом):
1) передньозаднього — від точки прикріплення VII ребра до груднини і до остистого відростка хребця, розташованого по горизонталі на тому самому рівні;
2) поперечного — з'єднує сьомі (праве і ліве) ребра в точках, які найбільше виступають; 3) висоти — вимірюється по вертикалі, від краю яремної вирізки груднини до горизонтальної лінії, що проходить через нижні точки десятих ребер.
Індекс ширини визначають за формулою
a/b *100
де а — поперечний, б — передньозадній розміри грудної клітки. Коливання індексу в межах 110—180 вважають нормальними. Якщо індекс менший за 130, грудна клітка вузька, понад 140 — широка.
a/b *100
де а — поперечний, б — передньозадній розміри грудної клітки. Коливання індексу в межах 110—180 вважають нормальними. Якщо індекс менший за 130, грудна клітка вузька, понад 140 — широка.
Розрізняють три основні форми грудної клітки:
1) конічну, або інспіраторну (ніби фіксовану на висоті вдиху), у людей з добре розвинутою мускулатурою, міцних, здорових;
2) плоскуу або експіраторну (ніби в стані видиху), коли передня грудна стінка подовжена, сплющена і стоїть майже вертикально, підгруднинний кут гострий, передньо-задній розмір зменшений; характерна для людей з слабко розвиненою мускулатурою верхніх кінцівок і грудної клітки, при збільшенні або зменшенні грудного кіфозу;
3) циліндричну, що займає середнє положення між двома, описаними вище.
Аномалії: зрощення сусідніх хребців, збільшення кількості куприкових хребців (атавізм), розщеплення дуг хребців (spina bifida), збільшення кількості ребер. Особливо часто трапляється люмбалізація — відділення першого крижового хребця і зрощення його з поперековими або сакралізація — цілковите або часткове зрощення LV з SI.
Аномалії: зрощення сусідніх хребців, збільшення кількості куприкових хребців (атавізм), розщеплення дуг хребців (spina bifida), збільшення кількості ребер. Особливо часто трапляється люмбалізація — відділення першого крижового хребця і зрощення його з поперековими або сакралізація — цілковите або часткове зрощення LV з SI.
Особи з люмбалізацією чи сакралізацією схильні до захворювань на радикуліт та ісхіальгію, що часто виникають внаслідок тривалого положення стоячи, переохолоджень і травм.
