М'ЯЗИ (М'ЯЗОВА СИСТЕМА) MUSCULI (SYSTEMA MUSCULARE)
ЗАГАЛЬНА МІОЛОГІЯ
Одним з найважливіших чинників прогресивного розвитку тварин є активні рухи. їх можна поділити на рухи, здійснювані в межах самого організму, та рухи, які забезпечують активне пересування організму в просторі.
У процесі еволюції виникли три види активних рухів: амебоїдний, виконуваний всім тілом за допомогою псевдоподій; джгутиковий — за допомогою особливих, здатних скорочуватись клітинних виростів (війок, джгутиків тощо); м'язовий — за рахунок рухової функції м'язової тканини. За структурою, функцією і походженням розрізняють такі види м'язової тканини: гладку м'язову тканину, що розвивається з мезенхіми, складається з гладких міоцитів і входить до складу внутрішніх органів і судин; посмуговану (скелетну) м'язову тканину мезодерма льного (міотомного) походження, що складається з посмугованих міоцитів (м'язових волокон) і утворює скелетну мускулатуру; посмуговану серцеву м'язову тканину (міокард), що розвивається з мезодерми целомічного покриву. До цієї групи також належить спеціалізована м'язова тканина: епітеліально-м'язова (ектодермального походження), що входить до складу потових, сальних і молочних залоз, і нейроглія райдужки (м'яз — звужувач зіниці і м'яз — розширювач зіниці).
Посмуговані м'язи становлять значну частину маси тіла людини (у дорослої близько 40 %). Це окремі м'язи, що розташовані в певному порядку і виконують певну функцію. Макроскопічне вивчення цих м'язів є змістом курсу міології (деякі довільні м'язи язика, зіва, промежини, статевих органів та інші розглядаються в розділі спланхнології).
Основною функцією кожного посмугованого (довільного) м'яза (musculus), який складається з посмугованих міоцитів (посмугованих м'язових волокон), є скорочу ваність. У більшості м'язів розрізняють черевце (venter), головку (caput) і два кінці. Кінець, який під час скорочення м'яза залишається нерухомим (відносно), називається точкою фіксації (punctum fixum), або початком (origo), інший кінець, який переміщується під час роботи м'яза, — прикріпленням (insertio, або punctum mobile). Проте залежно від положення тіла точки фіксації і прикріплення можуть взаємно змінюватись.
М'язи починаються і прикріплюються найчастіше на кістках, значно рідше — на хрящах, фасціях, сухожилках. Кінці м'яза, як правило, складаються з волокнистих сполучнотканинних пучків і лише іноді бувають м'язовими. Якщо один або обидва сполучнотканинних кінці м'яза мають вигляд тяжа з поперечним перерізом у формі овалу або кола, говорять про сухожилок (tendo), якщо ж кінець м'яза є волокнистрім сполучнотканинним розширенням, або пластинкою, його назрівають сухожилковим розтягненням, або апоневрозом ( aponeurosis).
В організмі нараховується близько 600 довільнріх посмугованих м'язів, різноманітнрїх за формою, будовою, розвитком і функцією.
Розрізняють м'язи плоскі, довгі, трикутні, квадратні, веретено-, трапецієподібні, одно-, двоперисті тощо. Більшість довгих м'язів мають одне черевце, але є двочеревцеві м'язи (з поздовжньою сухожилковою перемрічкою), двоголові, триголові й чотириголові.
Напрямок м'язовріх пучків різний. У м'язах, які збереглрі своє ембріональне положення, м'язові пучки спрямовані або чітко поздовжньо, або косо. У м'язах, які змістились, розрізняють поперечний, косий, поздовжній, одно- та двоперрістий напрямки пучків (мал. 87).
Крім основних елементів (черевце, сухожилки) м'язи мають допоміжні структури: фасції, піхви сухожрілків, сршовіальні сумки.
Фасція (fascia) — це сполучнотканинний покрив різної щільності, що як футляр вкриває все тіло людини (пррістінкова, позасерозна, нутряна (вісцеральна), обгортаюча і власна фасція м'язів), окремі м'язи, групи м'язів, порожнини тулуба зсередини, внутрішні органи, судини тощо. Фасція переходить з одного органа на інший без чіткої межі, іноді формуючи щільні перегородки та міжфасціальні проміжки, заповнені пухкою колагеновою сполучною тканиною.
Фасції перерикоджають поширенню запальних процесів, а також захріщають поверхневі судини і нерви від зовнішніх механічних ушкоджень. Шляхами поширення запальних процесів, наплрівних абсцесів є міжфасціальні простори. У дітей і підлітків фасції, як правило, розвинуті недостатньо. Нарібільшого розврітку фасції досягають у людей, які виконують важку фізичну роботу.
На поверхні м'яза утворюється ніжна сполучнотканинна оболонка — епімізій (epimysium), від якої відходять всередину відростки до її частин або до м'язових пучків, що утворюють перимізій (perimysium), який добре видно неозброєним оком. Всередину м'язових пучків відходять ще ніжніші сполучнотканинні прошарки, що утворюють оболонку для окремих смугастих міоцитів (м'язових волокон) або груп їх, — ендомізій (endomysium).
Піхва сухожилка (vag. tendinis) (мал. 88) формується за рахунок обмежених стовщень фасції, яка утворює волокнисті канали для довгих сухожилків м'язів (головним чином у дистальних відділах кінцівок).
Стінка піхви має два шари: зовнішній волокнистий і синовіальний, який вистеляє кістково-волокнисті канали зсередини і часто продовжується за їхні межі. Синовіальний шар складається з двох листків — внутрішнього вісцерального, який обгортає сухожилок, і зовнішнього парієтального, який вистеляє піхву зсередини і зростається з розташованим зовні волокнистим шаром. Ці два листки безпосередньо переходять один в одного, утворюючи брижу сухожилка (мезотендиній). Між листками міститься щілиноподібна порожнина, заповнена синовіальною рідиною, яка полегшує ковзання сухожилка.
Скорочення м'язів приводить у рух частини скелета — важелі з точками опори в ділянці суглобів. Іншою силою, яка діє на ці важелі, є сила ваги або якийсь інший опір. У тілі людини, як і в механіці, розрізняють важелі першого і важелі другого роду. У першому випадку точки прикладання сил розташовані з двох боків від точки опори (нерухомої) важеля і їхня дія спрямована в один бік. Такий важіль називають також важелем рівноваги. Наочним прикладом такого важеля може бути голова, яку утримують у стані рівноваги, з одного боку, сила ваги, а з другого — сила скорочення м'язів і еластичність зв'язок.
У другому випадку сили дії розташовані з одного боку відносно точки опори важеля й спрямовані в різні боки. Залежно від напрямку сил, які діють на важіль, розрізняють два типи важеля другого роду.
Перший тип, або важіль сили, характеризується тим, що плече сили м'язової тяги довше за плече сили ваги (наприклад, стопа при вставанні на носки). Точкою опори в цьому випадку є головки плеснових кісток, сила м'язового скорочення зосереджена на п'ятковій кістці, а сила ваги проходить між цими пунктами. Другий тип важеля другого роду — це так званий важіль третього роду, або важіль швидкості.
Сила його м'язової тяги прикладається поблизу точки опори, в той час як сила, що протидіє, перебуває на великій відстані від цієї точки. Одним з наочних прикладів важеля цього типу є передпліччя, яке згинається скороченням двоголового м'яза плеча. У різних положеннях тіла окремі його ланки можуть бути то важелем першого (стопа, що вільно звисає), то важелем другого (опорна стопа під час вставання на носки) роду.
М'язи або окремі групи м'язів, які під час скорочення виконують протилежно спрямовану дію (наприклад, згинання і розгинання), називаються антагоністами, м'язи, що виконують однотипні рухи, — бинергістами. Проте робота м'язів-антагоністів і синергістів досить різноманітна: м'язи, що є для одного руху синергістами, для іншого руху тієї самої ланки можуть бути антагоністами (наприклад, променевий і ліктьовий згиначі зап'ястка під час згинання кисті є синергістами, а під час відведення й приведення — антагоністами).
Функція м'язів, зокрема їхня здатність виявляти різну силу і швидкість скорочення, залежить від будови їх, іннервації, способу фіксації до кісток, фізіологічного стану, відношення до суглобів тощо. Чим більше м'язових пучків належить до складу м'язового черевця, тобто чим більший його анатомічний поперечник, тим більшою є сила м'яза. Внаслідок цього м'язи з перистою будовою можуть виявляти більшу силу і тривалість скорочення. Таких м'язів найбільше на нижніх кінцівках людини. М'язи з паралельним ходом відносно довгих м'язових пучків мають більш динамічний характер і розташовані переважно в тих відділах, де потрібна велика рухомість (м'язи очного яблука) і спритність (м'язи верхньої кінцівки). Такі м'язи, як пра-вило, краще іннервовані і мають краще кровопостачання.
Чим більшу площу фіксації має м'яз, тим більшу силу він може виявити під час скорочення (наприклад, сідничні м'язи, що утримують тіло в стані рівноваги під час стояння). М'язи з малою площею фіксації (м'язи підвищення великого пальця кисті) не мають великої сили, але здатні виконувати швидші й різноманітніші рухи. Силовий ефект дії м'язів збільшується, коли розташувати їх під певним кутом до місця фіксації. Цьому сприяють різноманітні за формою горбистості, гребені, відростки, сесамоподібні кістки тощо. Залежно від фізіологічного стану один і той самий м'яз може виявляти то більшу, то меншу силу.
Деякі скелетні м'язи перекинуті через один суглоб (односуглобові), інші — через два і більше суглобів (багатосуглобові).
Роль скелетної мускулатури не обмежується тільки рухом і утриманням тіла в рівновазі. М'язова тканина багата на нервові закінчення, що створює величезне рецепторне нервове поле, через яке може бути виконано рефлекторний вплив на багато органів і систем організму.
М'язи забезпечені дуже великою кількістю кровоносних судин, особливо капілярів, стан (розширення, звуження) яких впливає на всі функції, особливо системи кровообігу. Скорочення м'язів має важливе значення для інших процесів, що відбуваються в організмі: дихальні рухи, моторика травного каналу, рух крові у венах, рух лімфи тощо. Нарешті, м'язова тканина відіграє велику роль в обміні речовин, який значно поліпшується при доброму тренуванні м'язів. Різні види праці спричинюють робочу гіпер-трофію окремих груп м'язів.
