Продовження - Вени великого кола кровообігу
Внутрішня клубова вена (v. iliaca interna) (див. мал. 205) — товстий короткий стовбур, що проходить по бічній стінці порожнини малого таза, приймає венозну кров від стінок і внутрішніх органів порожнини малого таза і зовнішніх статевих органів. Основні притоки внутрішньої клубової вени: верхні та нижні сідничні вени (vv. ghiteae superiores et inferiores)] затульні (vv. obturatoriae)] бічні крижові (vv. sacrales laterriles) міхурові (vv. vesicates); глибока дорзальна вена статевого члена (v. dorsalis penis profunda) або глибока дорзальна вена клітора (v. dorsalis clitoridis profunda)] маткові (vv. uterinae)] внутрішня соромітна (v. pudenda interna) глибокі вени статевого члена (vv. profundae penis)] середні та нижні прямокишкові (vv. rectales mediae, vv. rectales inferiores)] задні калиткові (у жінок губні) пени (vv. scrotales (labiates) posterior es) вени цибулини статевого члена (пригінка) (v. bulbi penis (vestibuli)).
Усі згадані вени супроводжують однойменні артерії попарно, за винятком глибокої тильної вени статевого члена, яка розташована між двома однойменними артеріями. Середні й нижні прямокишкові вени мають по всій своїй довжині виразні, але досить різні щодо кількості та розмірів клапани. Біля витоків внутрішньої клубової вени, в стінках і поблизу органів порожнини малого таза утворюються густі тонкостовбурні венозні сплетення. До них належать великі міхурове, маткове та прямокишкове сплетення.
Міхурове венозне сплетення (plexus venosus vesica lis) — найвагоміше з усіх сплетень малого таза. Міститься в клітковині перед сечовим міхуром і його дном. У чоловіків воно безпосередньо переходить у передміхуровозалозове венозне сплетення (plexus venosus prostaticus).
Маткове венозне сплетення (plexus venosus uterinus) (див. мал. 205) розташоване в навколоматковій клітковині, сполучається з міхуровим і переходить у піхвове венозне сплетення (plexus venosus vaginalis), найбільш виражене у бічних і задній стінках піхви. Це сплетення широко сполучається з прямокишковим венозним сплетенням.
Прямокишкове венозне сплетення (plexus venosus restalis) займає нижню третину стінки прямої кишки та прилеглу клітковину. Спереду воно з'єднується з матково-піхвовим або передміхуровозалозовим, а ззаду — з крижовим сплетенням. Венозна кров із прямокишкового сплетення відходить трьома шляхами: від верхньої його третини — верхніми прямокишковими венами (vv. rectales superiores) (у систему ворітної вени), від середнього і нижнього відділів — середніми й нижніми прямокишковими венами (vv. rectales mediae et inferiores) (у систему нижньої порожнистої вени).
Венозні сплетення з віком стають більшими. Вважають, що застійні явища в цих сплетеннях, які виникають внаслідок тривалого положення сидячи та малорухомого способу життя, часто призводять до варикозного розширення вен прямої кишки та жіночих статевих органів.
Зовнішня клубова вена (v. iliaca externa) (див. мал. 214) є безпосереднім продовженням стегнової вени. Супроводжує однойменну артерію, йдучи присередньо від неї. У початковому відділі вена здебільшого має 1—2 клапани. Найважливішою бічною притокою зовнішньої клубової вени є нижня надчеревна вена (v. epigastrica inferior), яка супроводжує однойменну артерію і сполучається з верхньою надчеревною веною (з системи верхньої порожнистої вени).
Вени нижньої кінцівки
Вени нижньої кінцівки можна розподілити на дві групи: поверхневі, розташовані в підшкірній клітковині, та глибокі, які супроводжують однойменні артерії.
До поверхневих вен нижньої кінцівки належать велика й мала підшкірні вени.
Велика підшкірна вена (v. saphena magna) (мал. 216) починається від присередньої частини тильної венозної сітки стопи, піднімається догори під шкірою присередньої поверхні гомілки й далі по передньо-присередній поверхні стегна, нижче пахвинної зв'язки вступає в hiatus saphenus, де і вливається в стегнову вену. На своєму шляху велика підшкірна вена приймає кров від шкіри та підшкірної клітковини значної поверхні стопи, передньопри-середньої поверхні гомілки й стегна.
Мала підшкірна вена (v. saphena parva) (мал. 217) починається від зовнішнього відділу retc venosum pedis, звідки, обійшовши ззаду maleolus lateralis, піднімається догори уздовж задньої поверхні гомілки і в ділянці підколінної ямки після проходження крізь фасцію гомілки вливається у підколінну вену. Бічні притоки цієї вени приймають кров від задньобічної поверхні гомілки й частини дорзальної поверхні стегна, анастомозуючи з гілками великої підшкірної вени.
Глибокі вени стопи й гомілки попарно супроводжують однойменні артерії. Підколінна (v. poplitea) та стегнова (v. femoralis) вени і їхні притоки також супроводжують однойменні артерії, причому основні стовбури цих вен одиночні, а бічні гілки частіше подвійні.
Внаслідок вертикального положення тіла людини дуже змінились умови гідродинаміки у венах нижніх кінцівок. Незважаючи на наявність клапанів у більшості великих поверхневих і глибоких вен вільних нижніх кінцівок, ці судини при багатьох несприятливих умовах (головним чином тривале перебування на ногах), які поєднуються з малорухомим способом життя та загальним ослабленням тонусу тканин, не можуть своєчасно звільнитися від венозної крові, що надходить до них. Це призводить до розтягнення вен і вторинної недостатності їхніх клапанів. Так виникають хронічні застійні явища у венах, а потім і в тканинах дистальних відділів нижніх кінцівок, що часто призводить до ранньої інвалідності.
Кавокавальні та портокавальні анастомози
Хоч здається, що судинні русла верхньої і нижньої порожнистих вен ізольовані, у витоках їх сполучення настільки густі, що перев язування одного з основних судинних стовбурів не призводить до різкого порушення кровообігу. Набагато менше таких зв'язків між порожнистими венами та ворітною веною. Серед анастомозів порожнистих вен найбільше помітні такі.
Зовнішнє та внутрішнє хребтові венозні сплетення, які в краніальному відділі посилають кров до системи верхньої порожнистої вени через хребтову, непарну та півне-парну вени, в каудальному — до нижньої порожнистої вени (через поперекові вени).
Непарна й півнепарна вени (початок їх — висхідні поперекові вени) направляють кров до нижньої порожнистої вени (через поперекові вени), а вище вливаються у верхню порожнисту вену.
Верхня надчеревна вена, яка несе кров до верхньої порожнистої вени (через внутрішню грудну і плечово-головну вени), широко сполучається з однойменними нижньою та поверхневими венами, кров від яких відтікає у нижню порожнисту вену (через стегнову й зовнішню клубову вени).
Нижня і поверхнева надчеревні вени, що впадають у систему нижньої порожнистої вени (через стегнову і зовнішню клубову вени), з'єднуються (переважно в ділянці шкіри пупка) з грудо-надчеревною веною, з якої кров відтікає до системи верхньої порожнистої вени (через пахвову вену).
Безпосередніми судинними зв'язками ворітної вени печінки з порожнистими є такі. Вени нижньої третини стравоходу, які посилають кров каудально до шлункових вен (система ворітної вени печінки) і краніально до непарної вени (система верхньої порожнистої вени).
Вени круглої зв'язки печінки (не завжди добре розвинені) несуть кров, з одного боку, безпосередньо до ворітної вени печінки, з другого — до припупкового сплетення, звідки кров через верхню надчеревну і грудонадчеревну вени надходить до системи верхньої порожнистої вени, а через нижню та поверхневу надчеревні вени — до нижньої порожнистої вени.
Середні прямокишкові вени, з яких більша частина крові звичайно відтікає до внутрішньої клубової вени (з системи нижньої порожнистої вени), а частина вливається у верхні прямокишкові вени, що впадають у нижню брижову вену (з системи ворітної вени печінки).
Поперекові вени, які впадають у нижню порожнисту вену, починаючись у заочеревинній клітковині, сполучаються з такими самими дрібними гілками верхньої та нижньої брижових вен (система ворітної вени печінки).
Портокавальні анастомози мають велике пристосувальне значення при застійних явищах у печінці (цироз, атрофія тощо). Розширення венозних обхідних шляхів у вигляді поздовжніх звивистих підшкірних вен передньої стінки живота є важливою діагностичною ознакою цієї патології.
