Короткі відомості з анатомії і фізіології ясен і ясенних сосочків

Ясна і ясенні сосочки являють собою частину слизової, що покриває альвеолярні відростки нижньої і верхньої щелепів. Утворення і розвиток слизової ясен відбувається одночасно з розвитком альвеолярних відростків, формування яких, в свою чергу, зв’язане з ростом і розвитком зубних зачатків і коренів зубів.

Міжзубні сосочки утворюються при прорізуванні зубів, а їх ріст перебуває в тісному й інтимному зв’язку з ростом відповідних між альвеолярних перегородок. Тільки ясенний сосочок між центральними зубами на верхній щелепі частково розвивається ще в утробний період.

Ясна і ясенні сосочки є частиною цільної функціональної і гістодинамічної системи, яка становить пародонт. Єдність і тісний зв’язок між твердими і м’якими тканинами, що охоплюють зуб, підтверджується перебігом ряду патологічних процесів (пародонтоз, періодонтит, фіброматоз, папіліт та ін.).
 

Анатомо-гістологічна будова. Зважаючи на ряд особливостей будови, ясна відрізняються від інших відділів слизової оболонки ротової порожнини. Топографічна вони чітко відмежовуються від інших відділів слизової оболонки порожнини рота в ділянці нижньої щелепи і з вестибулярної сторони на верхній щелепі. При переході ясен у слизову оболонку твердого піднебіння межі їх згладжені. В задніх відрізках нижньої щелепи остання переходить у криловидно-щелепну складку, а в ділянці верхньої щелепи — у слизову м’якого піднебіння. Покриваючи альвеолярний відросток, ясна щільно охоплюють окружність зуба, вплітаючись своїми волокнами в тканини останнього.

Ясенний карман (Готліб)На рівні шийки зуба слизова оболонка ясен утворює ясенну кайму, яка розміщується паралельно до поверхні зуба і зростається з шкірочкою емалі (наемітов а оболонка). Між епітелієм, обернутим до поверхні зуба, і твердими тканинами останнього утворюється щілина, яка має назву фізіологічного ясенного кармана (мал. 1). Скелет людини в цілому - https://www.tabletki.info/ua/sb/skelet-ljudini. За даними І. Г. Лукомського, Є. М. Гофунга, Готліба та ін., глибина такого кармана в нормі звичайно не перевищує 1,5—2 мм. Існує й інша точка зору. Так, М. М. Великанова вважає, що ясенного кармана як фізіологічного утворення не існує. Наявність ясенного кармана вже в 0,1 мм глибиною повинна розглядатися як патологія. Слизова ясен щільна на дотик і неподатлива. Ця щільність зумовлена наявністю великої кількості сполучнотканинних волокон, а також тим, що ясна розміщені безпосередньо на альвеолярному відростку щелепи. Ясна відрізняються від слизової щік, губів, язика і м’якого піднебіння своїм блідо-рожевим кольором. Блідо-рожеве забарвлення ясен пояснюється відсутністю підслизового шару, що пронизаний порівняно великими судинами і надає більш яскравого забарвлення іншим відділам слизової оболонки порожнини рота. Поверхня : ясен нерівна, трохи горбаста, менш волога. Це зв’язано з відсутністю залоз у яснах, що у великій кількості перебувають у слизовій оболонці щік, губів і язика. Виняток становлять різцеві залози, які розміщені в яснах у ділянці центральних різців нижньої щелепи на її язиковій поверхні. Вони походять з віддаленої частини під’язикової слинної залози. Як виняткову рідкість у яснах іноді знаходять сальні залози. Наявність сальних залоз на незвичайних місцях у порожнині рота, на думку А. В. Ривкінда, зв’язана з себореєю.

Ясна являють собою тканину, товщина якої коливається в межах від 1 до 3 мм. В них розрізняють дві частини: при- шийкову, яка охоплює шийку зубів і досягає 3 мм висоти, і коміркову, яка покриває альвеолярний відросток від шийки зуба до перехідної складки. З вестибулярної сторони коміркова частина ясен повторює вип’ячування кісткової тканини альвеоли кожного зуба. З язикової і піднебінної сторін вона плоска і гладенька. Пришийкова частина ясен, трохи заходячи за край пористого відростка і щільно прилягаючи до поверхонь зубів, у вигляді виступів, виповнює проміжки між їх апроксимальними поверхнями. Ці анатомічні утворення і дістали назву ясенних або міжзубних сосочків. Іноді їх описують під назвою зубного м’ясця (А. Б. Ізачик). Своєю формою вони нагадують піраміду. Величина ясенних сосочків тісно зв’язана з формою і розмірами міжзубних проміжків, що їх воїни звичайно виповнюють. Фрїзель вважає, що ясенні сосочки в ділянці премолярів і молярів трохи більші, ніж у ділянці різців. За даними І. Г. Лукомського, міжзубні сосочки більші біля фронтальних зубів. Тканина міжзубного сосочка на відміну від тканини ясен менш щільна і більш рухома.

Ясенний сосочок своєю основою розміщується на кістковому краї альвеоли і є місцем переходу ясен з вестибулярної сторони альвеолярного відростка на язикову або піднебінну. Ясенні сосочки і міжзубна перегородка перебувають у тісному зв’язку як у функціональному відношенні, так і при патології. Тому будова міжзубної перегородки для клініциста становить  інтерес.

Під міжзубною перегородкою розуміють частину альвеолярного відростка, що відділяє одну альвеолу зуба від іншої. В питанні про генезис альвеолярного відростка існує дві точки зору. Одні дослідники розглядають альвеолярний відросток як дочірнє утворення, інші вважають його самостійною кісткою. В розвитку альвеолярного відростка, як і в розвитку зубів і періодонту, першорядна роль належить зубному мішечку. Міжзубна перегородка утворюється за рахунок злиття і осифікації волокнистих пучків двох рядом розміщених мішечків. Вона появляється в зв’язку з ростом і розвитком кореня зуба її утворюється з окостеваючої зовнішньої частини зубного мішечка.

Міжзубна перегородка складається з компактних пластинок, які конусоподібно розходяться в напрямі до тіла щелепи. Між ними міститься губчата кісткова тканина, яка має в собі кістковий мозок. Губчата кісткова тканина зливається з губчатою речовиною тіла щелепи. Стінки міжзубної перегородки мають ряд дрібних отворів, черев які проходять судини, нерви і сполучно-тканинні волокна ясен і періодонту. Працями І. Й. Новика, Г. Н. Вишняк і Р. І. Смолянової встановлена значна варіабільність структури міжзубних перегородок. Такі коливання найчастіше зустрічаються біля міжзубних перегородок між центральними зубами верхньої і нижньої щелепи.

В гістологічному відношенні ясна можуть бути умовно поділені на дві складові частини: 

1)    сполучнотканинну основу слизової оболонки;
2)    покривний епітелій (мал. 2). 

Ясна. Покривний епітелій, сполучнотканинна основа (І. Й. Новик)На відміну від слизової оболонки усіх інших відділів ротової порожнини слизова ясен не містить у собі підслизового шару. В основі будови власної оболонки лежать тонкі колагенові і еластичні волокна, які без різкої межі переходять у надкісницю альвеолярного відростка. Сполучнотканинна основа, в свою чергу, містить в собі сосочковий і підсосочковий шари. Сосочковий шар звичайно складається з більш або менш рихлих сполучнотканинних волокон. Волокна сосочкового шару розміщені без певної закономірності, безладно і майже не беруть участі в фіксації зуба. Підсосочковий шар частково є одним з елементів зв’язкового апарата зуба. Він складається з волокон, серед яких залежно від їх ходу розрізняють: зубоясенні, колові, міжзубні, верхні косі і зубоальвеолярні. Всі вони беруть участь в утворенні так званої колової зв’язки зуба (lig. circulare dentis).

Поверхня сосочкового шару, що, в свою чергу, є межею між сполучнотканинною основою ясен і покривним епітелієм, не гладенька, а різко звивиста. Це зумовлюється тісно розміщеними утвореннями, які глибоко заходять в епітелій і дістали назву сполучнотканинних сосочків. Ці утворення особливо добре розвинуті біля вільного краю ясен або так званого зовнішнього крайового епітелію. Тут воїни, глибоко вкорінюючись в епітелій, іноді відділяються від поверхні порожнини рота лише кількома шарами епітеліальних клітин. Ця обставина є сприятливим моментом для виникнення кровоточивості від незначних механічних роздратувань і при різних запальних процесах у яснах і ясенних сосочках. Сполучнотканинні сосочки, як правило, розміщуються радіально в напрямі до поверхні епітелію. Найчастіше вони поодинокі, але не виключається можливість роздвоєння їх верхівок. Поверхня такої верхівки звичайно гладенька або має заглиблення, що виповнені епітелієм. Сполучнотканинні сосонки багаті на еластичні волокна, які утворюють густі і тонковолокнисті сплетення. Наявність еластичних волокон підтверджується тією обставиною, що при спалюванні зрізів обвуглювання починається насамперед з цих волокнистих структур, як найбільш багатих на вуглець (Ленер і Пленк).

В ділянці епітелію, обернутого до поверхні коронки зуба, або так званого епітелію ясенного кармана, сосочковий шар виражений незначно.

Сполучнотканинна основа ясен, крім великої кількості волокон, як основного матеріалу її будови, містить в собі також, безліч різних клітин. Серед них переважають фібробласти, гістіоцити, круглі і тучні клітини. Крім цих клітин, завжди зустрічаються, і особливо виражені скупчення лімфоїдіних елементів. Сполучна тканина ясен містить в собі також і жирові клітини. При фізіологічних умовах жир звичайно буває у вигляді дрібних крапель. Ці дрібні жирові краплі нагадують протоплазму окремих круглих клітин фібробластичного типу. В покривному епітелії жирові включення спостерігаються тільки в ороговілому шарі, іноді в базальному шарі і в полігональних клітинах.

Сполучнотканинна основа сосочка у людини пронизана великим скупченням круглих клітин типу лімфоцитів. Іноді лімфоїдні скупчення настільки рясно просочують всю тканину, що волокниста будова ясенного сосочка ніби згладжується. Це просочування тканини клітинними елементами відрізняється від запального інфільтрату. На протилежність дифузному просочуванню тканин сосочка при запаленні, в нормі скупчення клітинних елементів найчастіше виражене у верхніх його відділах, безпосередньо під покривним епітелієм. У напрямі до основи сосочка кількість клітинних елементів поступово зменшується. З приводу походження лімфоїдіних скупчень у ясенному сосочку нема єдиної думки. Ряд авторів пояснює наявність таких інфільтратів тими запальними явищами, які звичайно виникають внаслідок постійної травми даної ділянки під час акту жування. Існує також точка зору, що скупчення лімфоїдних елементів — явище, властиве здоровій тканині міжзубних сосочків.

Сполучнотканинна основа ясен покрита багатошаровим плоским епітелієм. Видима частина епітелію, що покриває альвеолярний відросток, описана під назвою зовнішнього облямовуючого епітелію; частина епітелію, що прилягає до поверхні зуба, іноді описується під назвою внутрішнього облямовуючого епітелію або епітелію ясенного кармана- Товщина епітелію в ділянці основи і середніх відділів ясен дорівнює 450 мікронам. В ділянці вільного краю епітелію, поступово стоншуючись, досягає 100—200 мікронів. Внаслідок того, що епітелій розміщується і на високих і нерівномірних сосочках сполучнотканинної основи, він з свого боку спрямовує в глибину останньої довгі і нерівномірні епітеліальні відростки.

Іноді в яснах можна спостерігати рештки ембріонального епітелію, який утворює так звані «епітеліальні перлини». Ці утворення вперше виявлені в яснах новонародженого. Потім зони були знайдені в яснах дорослої людини. Раніше такі скупчення вважали залозистими утвореннями («залози Серре»). Відсутність вивідних проток у ділянці цих епітеліальних утворень свідчить про те, що вони не є залозами. Існував погляд, що ці епітеліальні рештки виступають як провідний шлях при прорізуванні зуба (Джеме, Луммері), однак таке твердження мало правдоподібне. На думку А. В. Ривкінда, ці епітеліальні конгломерати є рештками зубної пластинки, яка під час закладки зубів в ембріональному періоді розвитку занурюється в підлеглу сполучну тканину.

Покривний епітелій схематично можна поділити на кілька зон. Найбільш глибокий шар — базальний або циліндричний. Він являє собою ряд правильно розміщених, трохи витягнутих, палісадоподібних і щільних клітин. Ядра їх, так само як і тіло, мають витягнуту форму. Цей шар безпосередньо прилягає до власне слизової і служить межею між епітелієм і сполучнотканинною основою. Ще Северін на початку другої половини XIX ст. назвав цей шар ростковим або утворювальним внаслідок його здатності до новоутворення клітин. За ним у декілька рядів розміщуються многокутні (полігональні) або остисті клітини. Вони щільно прилягають одна до одної, межі їх різко окреслені, ядра їх округлені. Далі клітини стають більш плоскими, а ядра — більш витягнутими паралельно до зовнішньої поверхні епітеліального покриву. Поверхневі клітини зовнішнього крайового епітелію мають схильність до ороговіння. Ступінь ороговіння у поверхневих клітинних шарах мінливий. Відповідно до цього відмінність ядер у цих клітинах досить різна. Ороговіваючий шар звичайно містить в собі велику кількість вуглецю. Клітини, які прилягають до ороговіваючого шару, насичені зернятками кератогіаліну. В ділянці внутрішнього крайового епітелію схильності до ороговіння не відмічається.

Категорія: Медицина |
Переглядів: 671 | Теги: ясенні сосочки анатомія, анатомія людини, міжзубні сосочки, ясна анатомія, ясенні сосочки, ясна | Рейтинг: 5.0/1
Пальці стопи
Пошарова топографія. Шкіра тильної поверхні пальців тонка, підошвової — щільна, особливо в ділянці проксимальної фаланги. Підшкірна жирова клітковина на тильній поверхні пальців розвинена слабко, на підошвовій пронизана сполучнотканинними перетинками та має виражену комірчасту будову. Тильний апоневроз пальців укріплений сухожилками м'язів-розгиначів які кріпляться до фаланг пальців. З підошвового боку сухожилки м'... Читати далі...


Підошва
Пошарова топографія. Шкіра підошвової поверхні стопи товста та міцно зрощена з підлеглим підошвовим апоневрозом (aponeurosis plantaris) за допомогою великої кількості сполучнотканинних перегородок, які пронизують підшкірну жирову клітковину. Підшкірна жирова клітковина добре розвинена в ділянці п'яткового горба і головок плеснових кісток, де вона виконує роль амортизатора. Завдяки її вираженій комірковій будові нагнійні проц... Читати далі...


close