Строеніе придатка яичка

Строеніе придатка яичка.

Сквозь tunica albuginea яичка въ верхней части задняго края проходитъ отъ двѣнадцати до пятнадцати выносящихъ канальцевъ, ductuli efferentes testis, которые направляются къ головкѣ придатка и принимаютъ участіе въ ея образованіи. Рис. 347.

Схема строения яичка и его придатка

Ductuli efferentes, развивающіеся изъ rete testis, вначалѣ имѣютъ видъ прямыхъ трубочекъ, по мѣрѣ же приближенія къ головкѣ придатка они становятся все болѣе извилистыми, образуя, благодаря этому, конусообразныя, расположенныя въ одинъ рядъ, слѣдующія одна за другой дольки головки придатка, lobuli epididymidis. Основаніе ихъ обращено къ придатку, вершина — къ яичку. Согласно сказанному, расположеніе долекъ придатка прямо противоположно расположенію долекъ яичка. Основанія тѣхъ и другихъ долекъ обращены въ противоположныя стороны, вершины же — другъ къ другу. Мѣсто соединенія обѣихъ долекъ образуетъ rete testis.

Самыя большія дольки придатка имѣютъ около 12 мм. въ длину и образованы каждая однимъ сильно извитымъ канальцемъ 16 — 20 см. длины. Изъ перегиба самаго верхняго ductulus efferens возникаетъ непрерывно идущій книзу извитой каналъ, протокъ придатка, ductus epididymidis (Рис. 347), принимающій въ себя черезъ промежутки въ 2 — 10 см. концы всѣхъ слѣдующихъ lobuli. Однако, въ виду того, что ductus epididymidis самъ сильно извитъ, мѣсто впаденія сѣмянныхъ конусовъ по необходимости оказываются лежащими близко другъ отъ друга. Сохраняя свою извилистость протокъ придатка переходитъ въ тѣло и хвостъ его, образуя всецѣло оба этихъ отдѣла. Напротивъ, головка придатка состоитъ главнымъ образомъ изъ ductuli efferentes, lobuli epididymidis и головнаго отдѣла протока придатка. Рис. 347.

Если распутать сложныя извилины протока придатка, то оказывается, что онъ имѣетъ въ длину 5 — 6 метровъ.

Ductus epididymidis у своего начала имѣетъ діаметръ въ 0,5 — 0,4 мм. подобно извитымъ канальцамъ сѣмянныхъ конусовъ. По мѣрѣ приближенія къ хвосту діаметръ сначала уменьшается до 0,3 мм.; затѣмъ, однако, онъ начинаетъ постепенно увеличиваться, образуетъ меньше извилинъ и, перегнувшись, переходитъ въ толстый сѣмявыносящій протокъ, вначалѣ все еще извитой.

На придаткѣ яичка встрѣчаются различные побочные протоки, ductuli aberrantes, Изъ нихъ наиболѣе давно извѣстенъ довольно крупный, слѣпо оканчивающійся, иногда расщепляющійся протокъ, обыкновенно 6 — 8, иногда же даже болѣе 20 см. длины; онъ образуетъ собою извитой придатокъ нижняго отдѣла протока придатка яичка, ductulus aberrans superior. Подобный замкнутый каналецъ нерѣдко находится и на головкѣ придатка, который подобно предыдущему свернутъ въ видѣ небольшой дольки. Въ послѣднее время Roth наблюдалъ также ductuli aberrantes на rete testis, притомъ одиночными или двойными и всегда въ соединеніи съ rete testis, въ мѣстѣ соединенія имѣющими ширину ductuli efferentes и большею частью расширяющимися по направленію къ своему слѣпому концу, обращенному къ головкѣ придатка яичка; внутри они были выстланы цилиндрическимъ мерцательнымъ эпителіемъ.

Тонкое строеніе. Неправильно-угловатые въ поперечномъ разрѣзѣ, ductuli efferentes выстланы внутри цилиндрическимъ мерцательнымъ эпителіемъ съ замѣщающими клѣтками и группами слизистыхъ клѣтокъ; кнаружи отъ него слѣдуютъ тонко-исчерченная основная перепонка и кольцевой мышечный слой, соединенный съ мышечными пучками изъ rete testis. Совершенно иное строеніе обнаруживаетъ ductus epididymidis, дающій въ поперечномъ сѣченіи кругъ. Эпителій его состоитъ изъ высокихъ цилиндрическихъ клѣтокъ, несущихъ по пучку не мерцающихъ отростковъ, выступающихъ въ просвѣтъ протока (Fuсhs). Между базальными концами клѣтокъ лежатъ замѣщающія клѣтки (Рис. 352).

Эпителий ductus epididymidis

Снаружи къ эпителію прилегаетъ тонкая, основная перепонка и мощный слой кольцевыхъ гладкихъ мышечныхъ волоконъ.

Канальцы сѣмяннаго конуса а также изгибы ductus epididymidis скрѣплены между собою тонкими тяжами соединительной ткани; между отдѣльными сѣмянными конусами въ изобиліи расположена соединительная ткань, стоящая въ связи съ облекающей придатокъ яичка тканью. Рис. 349.

Поперечный разрез тела придатка яичка мужчины

Ductulus aberrans Hаlleгi, всѣ остальные ductuli aberrantes, paradidymis, представляютъ канальцы, состоящіе изъ соединительно-тканной стѣнки и выстланные внутри кубическимъ мерцательнымъ эпителіемъ. Стебельчатая гидатида имѣетъ кубическій эпителій. Нестебельчатая гидатида представляетъ плотный, состоящій изъ богатой сосудами соединительной ткани, органъ, покрытый мерцательнымъ эпителіемъ, выстилающимъ также и встрѣчающіяся на поверхности углубленія. Въ другихъ случаяхъ нестебельчатая гидатида соотвѣтственно своему названію бываетъ также полой, и тогда полость ея выстлана мерцательнымъ эпителіемъ.

Что касается морфологическаго значенія придатка яичка, то ductus epididymidis и его продолженіе происходятъ изъ протока первичной почки (Вольфова протока); напротивъ lobuli epididymidis, ductuli efferentes и вѣроятно также и rete testis — представляютъ образованія, развившіяся изъ поперечныхъ канальцевъ первичной почки. To-же можно сказать и о ductuli aberrantes, представляющихъ преобразованные канальцы первичной почки, которые либо потеряли связь съ ductus epididymidis, либо не достигли соединенія съ rete testis. Канальцы paradidymidis также происходятъ, какъ уже упоминалось раньше, изъ первичной почки и не соединяются ни съ яичкомъ, ни съ придаткомъ его. Точно также было упомянуто уже, что стебельчатая гидатида соотвѣтствуетъ начальному отдѣлу женскаго яйцевода, тогда какъ нестебельчатая гидатида прежде принималась за рудиментарный мужской яичникъ, ovarium masculinum.

Н. Fuchs, Ueber das Epithel im Nebenhoden der Maus. Anat. Hefte, Bd. 19, 1902. — Gurwitsch, A., Der Haarbtischel der Epithelzellen im Ductus epididymidis des Menschen. Arch. mikr. Anat., Bd. 59, 1901. — Hammar, J. A., Ueber Sekretionserscheinungen im Nebenhoden des Hundes. Arch. f. Anat. u. Phys., 1897, Suppl.-Bd.

Категорія: Ученіе о внутренностяхъ. Splanchnologia |
Переглядів: 174 | Теги: Строеніе придатка яичка, придаткѣ яичка | Рейтинг: 0.0/0
Пальці стопи
Пошарова топографія. Шкіра тильної поверхні пальців тонка, підошвової — щільна, особливо в ділянці проксимальної фаланги. Підшкірна жирова клітковина на тильній поверхні пальців розвинена слабко, на підошвовій пронизана сполучнотканинними перетинками та має виражену комірчасту будову. Тильний апоневроз пальців укріплений сухожилками м'язів-розгиначів які кріпляться до фаланг пальців. З підошвового боку сухожилки м'... Читати далі...


Підошва
Пошарова топографія. Шкіра підошвової поверхні стопи товста та міцно зрощена з підлеглим підошвовим апоневрозом (aponeurosis plantaris) за допомогою великої кількості сполучнотканинних перегородок, які пронизують підшкірну жирову клітковину. Підшкірна жирова клітковина добре розвинена в ділянці п'яткового горба і головок плеснових кісток, де вона виконує роль амортизатора. Завдяки її вираженій комірковій будові нагнійні проц... Читати далі...


close