Затылочная кость, os occipitale

Затылочная кость образуетъ нижнюю заднюю часть черепа. Она представляетъ собою сильно изогнутую, вогнутую кверху и почти ромбическую пластинку, которая въ своемъ нижнемъ переднемъ отдѣлѣ пробуравлена большимъ овальнымъ отверстіемъ, большимъ затылочнымъ отверстіемъ, foramen occipitale magnum, соединяющимъ полость черепа съ позвоночнымъ каналомъ. Впереди этого отверстія находится короткая толстая часть кости, тѣло ея, pars basilaris; съ обѣихъ сторонъ отверстія располагаются части кости, несущія на себѣ суставные бугорки, partes laterales, а сзади него — чешуя, squama occipitalis.

Черезъ foramen occipitale magnum проходятъ: medulla oblongata, корешки первыхъ шейныхъ нервовъ, nn. accessorii, аа. vertebrales съ ихъ венознымъ сплетеніемъ, аа. spinales anteriores et posteriores, rr. meningei aa. vertebralium.

Затылочная кость, os occipitale

Тѣло выдается впередъ и вверхъ; спереди оно толще, сзади заострено. По серединѣ наружной и нижней поверхности находится плоскій бугорокъ, tuberculum pharyngeum. Съ обѣихъ сторонъ отъ него располагается шероховатость, служащая для прикрѣпленія мышцъ. Верхняя поверхность вогнута въ поперечномъ направленіи и составляетъ вмѣстѣ съ прилежащимъ участкомъ клиновидной кости покатую поверхность, Блуменбаховъ скатъ, clivus Blumenbachi. Вблизи шероховатыхъ краевъ идетъ по ней узкая борозда, sulcus petrosus inferior, въ которой помѣщается часть нижней каменистой пазухи. Задній острый край гладкій и вогнутый; онъ ограничиваетъ затылочное отверстіе спереди. Передняя поверхность шероховата, четырехугольна; она служитъ вначалѣ для хрящевого соединенія съ тѣломъ клиновидной кости, а потомъ срастается съ нимъ.

черепъ

Partes laterales, боковые отдѣлы, сзади широки и тонки, спереди узки и высоки. На ихъ нижней поверхности вблизи большого затылочнаго отверстія съ каждой его стороны располагается возвышеніе, снабженное суставной поверхностью, condylus occipitalis. Поперечная линія, соединяющая задніе концы обоихъ возвышеній, идетъ черезъ середину затылочнаго отверстія. Длина суставныхъ поверхностей почти вдвое больше ихъ ширины; онѣ очень покаты въ медіальномъ направленіи и сильно выпуклы въ продольномъ и слегка въ поперечномъ; ихъ продольныя оси конвергируютъ кпереди. Позади каждаго суставнаго отростка располагается ямка, fossa, condyloidea, на днѣ которой не всегда имѣется отверстіе венознаго канала, canalis condyloideus; переднее отверстіе послѣдняго слѣдуетъ искать въ sulcus sigmoideus.

Затылочная кость, os occipitale

Надъ суставными отростками лежитъ короткій широкій каналъ, canalis hypoglossi, служащій для прохожденія двѣнадцатаго черепномозгового нерва. Латеральный край боковыхъ отдѣловъ въ своей задней части толстъ и шероховатъ, а въ своей передней части снабженъ глубокой вырѣзкой, incisura jugularis. Въ переднемъ участкѣ послѣдней поднимается ость навстрѣчу подобной ости височной кости, processus intrajugularis. Она дѣлитъ вырѣзку и на неразобранномъ черепѣ (foramen jugulаге) на меньшій передній и большій задній отдѣлы; черезъ первый проходятъ sinus petrosus inf. и nn. glossopharyngeus, vagus, accessorius (девятый, десятый и одиннадцатый черепномозговые нервы); въ послѣднемъ находится bulbus superior venae jugularis. Рис. 91. Костная пластинка, расположенная сбоку отъ суставнаго отростка, имѣетъ на своей нижней поверхности шероховатость или иногда тупой отростокъ, processus paramastoideus, гомологичный одноименному отростку многихъ млекопитающихъ. На противоположной верхней или внутренней поверхности верхняя часть processus jugularis ясно выдается и спадаетъ по направленію sulcus sigmoideus. Надъ и передъ canalis hypoglossi его покрышка поднимается въ видѣ бугра, tuberculum jugulare.

bulbus superior venae jugularis

Чешуя имѣетъ почти въ серединѣ своей наружной поверхности шероховатое возвышеніе, наружный затылочный бугоръ, protuberantia occipitalis externa. Отъ него тянется внизъ къ большому затылочному отверстію заостряющійся серединный гребешокъ, crista occipitalis externa. Онъ также, какъ и бугорокъ, служитъ для прикрѣпленія выйной связки. Отъ бугра идетъ вбокъ linea nuchae superior. Надъ нею можетъ быть выражена тонкая болѣе выпуклая linea nuchae suprema, которая, вмѣстѣ съ ней, съ каждой стороны ограничиваетъ серповидную площадку. Подъ linea nuchae superior и параллельно ей тянется шероховатая lineа nuchae inferior, перекрещивая crista occipitalis externa.

occipitalis interna

Гладкая площадка, располагающаяся надъ linea nuchae superior называется planum occipitale; нижняя большая площадку предназначенная для прикрѣпленія нѣсколькихъ мышцъ затылка, носитъ названіе plan urn nuchale.

По вогнутой внутренней поверхности чешуи тянутся два возвышенія, въ большинствѣ случаевъ перекрещивающія одно другое подъ прямымъ угломъ; они называются eminentia cruciata и ограничиваютъ четыре ямки: двѣ верхнія, fossae occipitales, для затылочныхъ долей большого мозга, и двѣ нижнія, fossae cerebellares, для полушарій мозжечка.

Поверхность верхнихъ ямокъ снабжена вдавленіями, соотвѣтствующими мозговымъ извилинамъ, impressiones digitatae, и соотвѣтствующими мозговымъ бороздамъ возвышеніями, juga cerebralia. Fossae cerebellares лишены ихъ; ихъ поверхность гладка и прорѣзана только бороздами, соотвѣтствующими vasa meningea, sulci arteriosi и venosi, которыя имѣются и на поверхности верхнихъ ямокъ. Соотвѣтственно глубокимъ мѣстамъ затылочныхъ ямокъ кость тонка и просвѣчиваетъ. Однако наиболѣе тонкія мѣста обыкновенно бываютъ на протяженіи засуставныхъ ямокъ (fossae condyloideae).

Возвышеніе, на которомъ лежитъ eminentia cruciata, приблизительно соотвѣтствуетъ наружному затылочному бугру и носитъ названіе protuberantia occipitalis interna. Верхнее и оба поперечныхъ возвышенія снабжены плоскими бороздами, предназначенными для помѣщенія венозныхъ пазухъ. Верхняя борозда, sulcus sagittalis, въ большинствѣ случаевъ продолжается на правое, иногда-же на лѣвое поперечное возвышеніе. Борозды поперечныхъ возвышеній называются sulci transversi. Нижнее возвышеніе въ большинствѣ случаевъ не снабжено бороздой, сильно выдается въ своей верхней части и раздѣляется у foramen occipitale magnum на двѣ ножки. Оно носитъ названіе crista occipitalis interna.

Crista occipitalis interna можетъ расширяться, имѣть борозду, даже углубляться въ видѣ ямки. Въ послѣднемъ случаѣ ямка (часто встрѣчающаяся у животныхъ) носитъ названіе fossula vermiana, такъ какъ часть нижняго червячка мозжечка (vermis inferior) помѣщается въ ней (Р. Albrecht).

Края чешуи раздѣляютъ на верхній, сильно зазубренный отдѣлъ, носящій названіе margo lambdoideus и служащій для соединенія съ темянными костями, и нижній, менѣе зазубренный, шероховатый отдѣлъ, переходящій въ латеральный край бокового отдѣла затылочной кости и соединяющійся съ pars mastoidea височной кости; отсюда и названіе его margo mastoideus.

Linea nuchae superior иногда представляетъ собою болѣе сильный выступъ въ видѣ мощнаго поперечнаго валика, torus occipitalis, соотвѣтствующаго crista occipitalis обезьянъ. Верхній треугольный участокъ чешуи, возникающій изъ перепончатаго зачатка, принадлежащій къ planum occipitale и простирающійся до боковыхъ угловъ чешуи, можетъ отдѣляться отъ нижняго участка чешуи, возникающаго изъ хряща. Въ такомъ случаѣ онъ представляетъ собою os interparietale. Его описали на древнеперуанскихъ черепахъ подъ названіемъ osIпсае. Продольный шовъ можетъ раздѣлять os interparietale на двѣ симметричныя части: кромѣ него здѣсь могутъ встрѣчаться и другіе швы (рис. 88, 99). Нельзя смѣшивать os interparietale со вставочными костями, встрѣчающимися въ ламбдовидномъ швѣ и достигающими иногда значительной величины.

Wаldеуег недавно болѣе подробно описалъ рельефъ наружной поверхности затылочной чешуи. Linea nuchae inferior состоитъ изъ главной поперечно идущей ножки и двухъ добавочныхъ ножекъ, изъ которыхъ одна (верхняя) идетъ по направленію ножки вбокъ и достигаетъ linea nuchae superior, между тѣмъ какъ другая (нижняя), добавочная главной, ножка отходитъ отъ главной ножки почти подъ прямымъ угломъ и направляется въ сагиттальномъ направленіи въ сторону processus jugularis затылочной кости. Въ томъ мѣстѣ, гдѣ верхняя добавочная ножка встрѣчается съ linea nuchae superior, часто находится выступъ, processus retromas- toideus, особенно сильно развитой и часто встрѣчающійся на черепахъ папуасовъ. Далѣе Waldeyer предлагаетъ раздѣлять crista occipitalis externa на двѣ части, на crista occip. ext. sup., простирающуюся отъ protuberantia occipitalis ext. до linea nuchae inf., и crista occipitalis ext. inf., простирающуюся отъ linea nuchae inf. до foramen occipitale. — Waldeyer, W., Der processus retromastoideus, Abh. Akad. Wiss. Berlin 1909.

Задняя дуга атланта можетъ образовать вдавленіе на чешуѣ пожилыхъ людей.

Многочисленные варіанты встрѣчаются на наружной поверхности затылочной кости въ окружности foramen occip. magnum: processus paramastoideus можетъ быть сильно развитъ и высокъ; на передней полуокружности затылочнаго отверстія иногда встрѣчается суставная поверхность, condylus tertius, къ которой прилегаетъ верхній конецъ dentis epistrophei; processus jugulares могутъ быть значительно увеличены, а края затылочнаго отверстія — валикообразно утолщены; canalis hypoglossi часто раздѣленъ костнымъ мостикомъ.

Манифестація затылочнаго позвонка

Если всѣ эти варіанты встрѣчаются вмѣстѣ на одномъ препаратѣ сильно развиіыми, то затылочная кость имѣетъ видъ подобный атланту (рис. 93). Kollmann называетъ это явленіе „манифестаціей затылочнаго позвонка"; оно указываетъ на происхожденіе затылочной кости изъ сліянія позвонковъ.

Отъ "манифестаціи затылочнаго позвонка" надо отличать "ассимиляцію атланта", т. е. сліяніе атланта съ затылочной костью (рис. 60); въ этомъ случаѣ затылочная кость имѣетъ па себѣ не суставные отростки, а fovea articularis inf. atlantis.

Ассимиляція атланта

Albrecht, P., Sur la fossette vermienne du erane des Mammiferes. Bruxelles 1884. — Kalenscher, I., Ueber den sogenannten dritten Gelenkhocker und die access. Hocker des Hinterhauptbeins, Konigsberg 1893. Укрѣпляющія части lig. apicis dentis und ligg. atlantooccipitalia anteriora могутъ окостенѣвать. — Mannu: Sui rudimenti della vertebra occipitale. Atti Soc. romana di Antropologia Vol. XIII, 1907. — Онъ же, Un caso indiscutabile di manifestazione della vertebra occipitale. Тамъ же Vol XIV, 1908. — Zaajer, F„ Die Persistenz der Synchondrosis condylosquamosa. Anat. Hefte, № XII. — Kollmann, Varianten am os occipitale. Verhandl. anat. Ges. 1905 и Anat. Anzeiger 1907, Bd. 30. — Schumacher, Zur Frage der Manifestation des Occipitalwirbels. Anat Anz. Bd. 31, 1907.

Категорія: Ученіе о костяхъ, остеологія |
Переглядів: 681 | Теги: os occipitale., Затылочная кость | Рейтинг: 0.0/0
Пальці стопи
Пошарова топографія. Шкіра тильної поверхні пальців тонка, підошвової — щільна, особливо в ділянці проксимальної фаланги. Підшкірна жирова клітковина на тильній поверхні пальців розвинена слабко, на підошвовій пронизана сполучнотканинними перетинками та має виражену комірчасту будову. Тильний апоневроз пальців укріплений сухожилками м'язів-розгиначів які кріпляться до фаланг пальців. З підошвового боку сухожилки м'... Читати далі...


Підошва
Пошарова топографія. Шкіра підошвової поверхні стопи товста та міцно зрощена з підлеглим підошвовим апоневрозом (aponeurosis plantaris) за допомогою великої кількості сполучнотканинних перегородок, які пронизують підшкірну жирову клітковину. Підшкірна жирова клітковина добре розвинена в ділянці п'яткового горба і головок плеснових кісток, де вона виконує роль амортизатора. Завдяки її вираженій комірковій будові нагнійні проц... Читати далі...


close