Загальна характеристика голови |
Голова — відкрита та найбільш індивідуальна частина тіла людини, тому вкрай важливим є глибоке знання кожного відділу, ділянки, шару та судинно-нервового утворення.
Голову від шиї відокремлює межа, що починається від підборідного виступу (protuberantia mentalis) та по нижньому краю основи нижньої щелепи (basis mandibulae) проходить до її кута (angulus mandibulae), а потім догори до заднього краю гілки нижньої щелепи (ramus mandibulae), досягаючи зовнішнього слухового отвору (poms acusticus externus). Після чого, проходячи через соскоподібний відросток (processus mastoideus) до верхньої каркової лінії (linea nuchalis superior), закінчується на зовнішньому потиличному виступі (protuberantia occipitalis externa) і на цьому утворенні з'єднується з такою самою лінією з протилежного боку.
Голова має два великі відділи: мозковий (pars cerebralis), що містить головний мозок, і лицевий (pars facialis), що містить органи зору та нюху. Межа між ними пролягає по умовній лінії, проведеній від надперенісся (glabella) по надочноямковому краю (margo supraorbital), задньому краю виличного відростка (processus zygomaticus), лобовому відростку виличної кістки (processus frontalis osis zygomatici) та горизонтально по виличній дузі (arcus zygomaticus) до зовнішнього слухового отвору (poms acusticus externus).
Мозковий череп можна поділити на склепіння (galvaria) й основу (basis сгапіі). Межею між ними є площина, умовно проведена через надочноямковий край і зовнішній потиличний виступ. Голову (череп) під час вимірювання та клінічного обстеження (рентгенологічного дослідження, комп'ютерної томографії, ядерно-магнітно-резонансної томографії, УЗД тощо) обов'язково встановлюють у стандартній горизонтальній площині (франкфуртській), яку проводять через підочноямковий край (margo infraorbitalis) і верхній край зовнішнього слухового отвору.
Форма голови (черепа) має значний діапазон індивідуальної анатомічно/мінливості (В.М. Шовкуненко, 1925), що віддзеркалює вікові, статеві, конституціальні, расові та інші якості морфологічної будови мозкового та лицевого відділів. Під час антропологічних обстежень людей (хворих) потрібно використовувати основні розміри голови (довжина, ширина та висота) і їх співвідношення, що дає змогу визначити необхідні індекси (покажчики).
Головний, або черепний, індекс (покажчик) визначають за формулою:
 При цьому ширину визначають за допомогою краніоциркуля, ніжки якого встановлюють на тім'яних горбах (tuber parietale). У дорослої людини вона коливається в середньому від 14,0 до 16,0 см. А за довжину черепа приймають передньозадній розмір від надперенісся до зовнішнього потиличного виступу, який у дорослої людини коливається в межах від 14,0 до 22,0 см.
Залежно від величини головного (черепного) індексу (покажчика) визначають:
• доліхоцефалічний тип будови голови (черепа), або довгоголовість (індекс становить 74,9 % і менше). Люди з таким типом голови мають вузький і видовжений череп (мал. 1, а);
• мезоцефалічний тип будови голови (черепа), або середньоголовість (індекс становить від 75,0 до 79,9 %; мал. 1, б);
• брахіцефалічний (брахікранний) тип, або короткоголовість (індекс становить 80,0 % і більше). Люди з таким типом голови мають короткий і широкий череп (мал. 1, в).
Висотно-поздовжній індекс голови (черепа) визначають за формулою:
 При цьому за висоту приймають розмір від середини переднього краю великого отвору (foramen magnum) до вищої точки стрілового шва (sutura sagittalis), що відповідає краніологічній точці обеліон, а за довжину — той самий розмір, що і під час визначення головного (черепного) індексу. Залежно від отриманих значень висотно-поздовжнього індексу визначають:
• платицефалічний тип будови голови (черепа), або плоскоголовість (індекс — 69,9 % і менше). Люди з таким типом голови мають низький і широкий череп;
• ортоцефалічний (ортокранний) тип голови (черепа), або середньоголовість (індекс коливається від 70,0 до 74,9 %);
• гіпсицефалічний (гіпсикранний) тип голови (черепа), або високоголовість (індекс — 75,0% і більше). Люди з таким типом черепа мають високу (баштоподібну) голову.
Поряд із цим має значення висотно-широтний індекс голови (черепа), який визначають за формулою:
 За висоту приймають такий самий розмір, що і під час визначення висотно-поздовжнього індексу, а за ширину — такий самий розмір, що і під час визначення головного (черепного) індексу.
Таким чином, розрізняють такі форми голови:
• тапейнографічний тип будови голови (черепа), або низькоголовість (індекс становить менше 92 %). Люди з таким типом черепа мають низьку та звужену форму голови;
• метріоцефалічний тип будови голови (черепа), або середньоголовість (індекс коливається від 72,0 до 97,9 %). У таких людей голова середнього розміру;
• макроцефалічний тип будови голови (черепа; індекс становить 98 % і більше). У людей з таким типом черепа голова велика, конічної або пірамідальної форми.
У людей, у яких відносно біаурикулярної площини більшою є передня частина голови (лобна), відзначають фронтопетальну форму голови (черепа), у людей з більшою задньою частиною голови (потиличною) — окципітопетальну форму.
Для лицевого відділу голови (черепа) характерна низка спеціальних індексів (покажчиків), які дають змогу встановити вікові, статеві, індивідуальні, расові та інші особливості форми, розмірів і взаємовідношення обличчя та його структур.
Основним серед них є лицевий індекс, який визначають за формулою Гарсона:
 При цьому висоту лицевого відділу вимірюють між місцем з'єднання лобово-носового шва з міжносовим на корені носа і частиною нижнього краю нижньої щелепи, що найбільше виступає (відповідає краніологічній точці (гнатіон). Осіб зі значенням лицевого індексу менше 79,9 % зараховують до гіпереврипрозопів (люди із широким обличчям), від 85,0 до 89,9 % — мезопрозопів (люди із середніми розмірами обличчя) і від 90,0 до 94,9 % — до гіперлептопрозопів (люди з видовженим обличчям).
Зважаючи на такий поділ, потрібно виділяти дві крайні форми індивідуальної анатомічної мінливості лиця: перша — широке та низьке обличчя (хамепрозопічна форма); друга — вузьке та довге обличчя (лептопрозопічна форма). Перша форма анатомічної мінливості обличчя в більшості випадків збігається з брахіцефалічною формою голови і брахіморфним типом будови тіла. Лептопрозопічна форма обличчя збігається з доліхоцефалічною формою голови та доліхоморфним типом тіла людини.
Разом з тим, діапазон мінливості мають форми, розміри та положення анатомічних утворень лицевого черепа, передусім верхньої та нижньої щелеп, очної ямки, пазух і ходів носа, зубних рядів тощо. Крім двох крайніх форм обличчя виділяють середній тип, який відповідає мезопрозопічній формі і характерний для людей з мезоцефалічною формою голови та мезоморфним типом будови тіла.
Велике значення для характеристики індивідуальних особливостей лицевого відділу голови (черепа) має лицевий кут, який формується між нормальною горизонталлю (франкфуртською площиною) та лінією, яка з'єднує верхньоносову точку з переднім краєм верхньої щелепи (краніологічна точка простіон). Згідно з показниками цього кута розрізняють такі типи обличчя: прогнатичний, коли верхня щелепа виступає допереду (70,0—79,9°), мезогнатичний — виступає помірно (80,0—84,9°), ортогнатичний — верхня щелепа прямоспрямована і дещо зміщена дозаду (85,0— 92,9°).
Крім того, існують статеві особливості мозкового та лицевого відділів голови (черепа). Так, у чоловіків розміри й об'єм черепної порожнини приблизно на 10 % більші, ніж у жінок. Поверхня черепа в останніх гладенька, надбрівні дуги розвинуті слабко, лобова кістка вертикальніше спрямована, а тім'яна — має виражену пласку форму. У чоловіків могутніший кістковий рельєф обличчя, значно розвинуті зуби, м'язи, верхня та нижня щелепи. Чоловіче обличчя більших розмірів, профільоване, з віком шкіра вкривається волоссям.
Добре означено вікові особливості будови голови та черепа: у дітей мозковий відділ черепа більший, ніж лицевий. У новонароджених шкіра тонка, легко збирається в складки; м'язово-апоневротичний шар слабко розвинений, відносно багато пухкої клітковини та виражене жирове тіло щоки (грудка Біша); окістя пухко з'єднані з кістками черепа, за винятком лінії швів. Череп продовжує розвиватися за рахунок тім'ячок та окістя в цих ділянках. У перші роки життя поступово збільшується обличчя, і після прорізування молочних зубів, особливо в період статевого дозрівання, активно змінюється його нижня частина. Остаточне формування обличчя завершується в 20—23 роки у чоловіків і на кілька років раніше у жінок. У дорослих обличчя майже не змінюється до 40—45 років, а потім з'являються ознаки старіння: зморшки, складки, зменшуються еластичність і тургор шкіри, западають щоки та губи, значно змінюються форма і розміри обличчя (мал. ).
У топографічній анатомії мозкового відділу голови прийнято визначати такі ділянки: лобово-тім'яно-потиличну (regio frontoparietooccipitalis), скроневу (regio temporalis), соскоподібну (regio mastoidea). Дві останні є парними (мал. ).
 Мал. 1 Індивідуальна анатомічна мінливість черепа дорослої людини:
а — доліхоцефалічний тип;
б — мезоцефалічний тип;
в — брахіцефалічний тип
 Стандартна горизонтальна (франкфуртська) площина голови
  Вікові особливості голови людини:
а — новонароджений;
б — дитина;
в — чоловік зрілого віку;
г — чоловік
 Топографічна анатомія ділянок голови:
1 — лобово-тім'яно-потилична;
2 — скронева;
3 — соскоподібна;
4 — щічна (regio buccalis);
5 — привушно-жувальна (regio parotideo-masseterica);
6 — очноямкова (regio orbitalis);
7 — носова (regio nasalis);
8 — ротова (regio oralis);
9 — глибока ділянка обличчя (regio faciei profunda)
|
|
|
 Ваше життя як ветерана відзначено мужністю, самопожертвою та відданістю служінню своїй країні. Але за доблестю можуть ховатися й тіні — внутрішні битви, невидимі шрами і, як наслідок, боротьба із залежністю та психологічними проблемами. Ти не один. У реабілітаційному центрі Міжнародної Антинаркотичної Асоціації ми... Читать далее... |
| Хід очеревини 1 — діафрагма; 2 — підшлункова залоза; 3 — чотири листки брижі поперечної ободової кишки; 4 — поперечна ободова кишка; 5 — петлі тонкої кишки; 6 — прямокишково-маткова заглибина; 7 — пряма кишка; 8 — сечовий міхур; 9 — міхурово-маткова заглибина; 10 — матка; 11 — задні два листки..... |
| Схема кровообігу а — до народження: I — венозний анастомоз між легеневою артерією і аортою; 2 — аорта; 3 — гілки легеневої артерії до лівої легені; 4 — впадіння легеневих вен у ліве передсердя; 5 — ліве передсердя; 6 — лівий шлуночок; 7 — правий шлуночок; 8 — артерії до печінки; 9 — артерії до ворітної вени; 10, 12 — пупкові артерії; 11 — пупкова вена; 13 — венозна..... |
