Ядро клітини (nucleus) — це система генетичної детермінації та регуляції білкового синтезу.
Усі клітини організму людини мають ядро. Винятком є високо-спеціалізовані клітини крові — еритроцити, які втрачають ядро в процесі свого розвитку Клітини мають одне (більша частина клітин організму) або два ядра (клітини печінки), зустрічаються і багатоядерні клітини (остеокласта). Форма ядер, як правило, сферична або еліпсоїдна. Однак є ядра, які мають паличкоподібну, бобовидну, сегментовану або неправильну форму. В кожній клітині об'єм ядра та цитоплазми перебувають у певних співвідношеннях, що має значення при оцінці її функціонального стану. При поліплоїдії (кратному збільшенні набору хромосом) об'єм ядра збільшується. Структура і хімічний склад ядра в клітині, що не ділиться (інтерфазній), та під час її поділу (мітозу) мають свої особливості. Основни
...
Читати далі »
|
Ендоплазматична сітка (лат. reticulum endoplasmicum, EC) — це сукупність канальців, мішечків і цистерн, утворених мембранами, що безпосередньо контактують з плазмолемою клітини та каріолемою. Розрізняють два типи EC: гранулярну та агранулярну. Перша представлена сукупністю канальців, мішечків і цистерн, до мембран яких з боку гіалоплазми прикріплені рибосоми. Функція гранулярної EC, крім біосинтезу білків, полягає в транспортуванні цих білків в інші ділянки клітини.
Агранулярна ендоплазматична сітка — це система розгалужених канальців, вакуолей і цистерн, на мембранах яких, на відміну від гранулярної ЕС, відсутні рибосоми. Функціями агранулярної (гладенької) ЕС є: участь у синтезі ліпідів, ліпопротеїдів, стероїдних гормонів, дезактивація різних шкідливих речовин та лікарських препаратів, синтез глікогену. Ступінь складності будови цієї органели пов
...
Читати далі »
|
Найпростіша форма міжклітинного з'єднання називається адгезією (злипанням). При цьому взаємодіють шари глікокаліксу двох клітин і основну роль у цьому процесі відіграють специфічні молекули : лектини, кадгерини і молекули клітинної адгезії (МКА).
У процесі розвитку багатоклітинних організмів ускладнюються форми і типи міжклітинних контактів: виникають контакти, які називаються пальцеподібними або контакти типу "заімка", тип з'єднання, характерний для епітеліоцитів, називається десмосомальнгім. Десмосоми можуть утворювати напівдесмосоми в міісцях прикріплення до базальної мембрани.
Інша форма контакту — щільна зона, де шари двох плазматичних мембран зливаються. Щілинне з'єднання, або нексус, має в своєму складі
...
Читати далі »
|
Поверхневий комплекс клітини складається з трьох частин: надмембранного компонента, клітинної мембрани, тобто плазмолеми (плазматичної мембрани), та підмембранного компонента.
Надмелгбранний комплекс або глікокалікс наявний практично у всіх клітинах, але ступінь його вираженості буває різним. Особливістю глікокаліксу клітин є висока швидкість відновлення. Цим пояснюєтся широка функціональна та філогенетична пластичність систем поверхневих структур. В утворенні глікокаліксу беруть участь олігосахаридні ланцюги глікопротеїнів і гліколіпідів, кислі глікозаміноглікани, сіалові кислоти. Глікокалікс, перебуваючи в безпосередньому контакті з зовнішнім середовищем, має важливе значення в рецепторній функції поверхневого апарату клітини, тому що надмембранний компонент рецепторів входить до складу глікокаліксу і за своєю природою є глікопротеїн.
|
Клітина — це елементарна саморегулююча жива система, що складається з поверхневого комплексу, ядерного апарату, цитоплазми і є основою будови, функціонування та відновлення всього організму.
Органели клітин мають морфологічні особливості, які забезпечують основні прояви її життєдіяльності. З ними пов'язані дихання та енергетичні запаси (мітохондрії), синтез білків (рибосоми, гранулярна ендоплазматична сітка), накопичення і транспорт ліпідів та глікогену, детоксикаційна функція (агранулярна ендоплазматична сітка), синтез продуктів та їх секреція (пластинчастий комплекс), внутрішньоклітинне травлення і захисна функція (лізосоми, пероксисоми). Окрім обов'язкових для всіх клітин органел, існують органели спеціального призначення, які виконують спеціалізовані функції: міофібрили (беруть участь у скороченні клітин), мікро-ворсинки (забезпечують процеси всмо
...
Читати далі »
|
Патологічна анатомія є медичною дисципліною, що вивчає матеріальну сутність, або структурні основи захворювань.
Слово "патологічна" (гр. "pathos") означає "захворювання", "страждання". Воно є спорідненим з терміном "патологія" — розділу медико-біологічних знань, що вбирає в себе всі питання, які стосуються хворої людини. У широкому розумінні цей термін включає клініку захворювання, його етіологію (причину), патогенез (механізм розвитку), лікування, профілактику, а також вивчення структурних змін в органах та тканинах.
Патологічна анатомія є фундаментальною медико-біологічною дисципліною, що вивчає морфологічні зміни, які виникають в організмі хворої людини. Особливістю її є науково-практична спрямованість: з одного боку, це дисципліна теор
...
Читати далі »
|
Ядерні включення ділять на три групи: ядерні цитоплазматичні, істинні ядерні та ядерні вірусобусловленние.
Ядерними цитоплазматичними включеннями називають відмежовані оболонкою частини цитоплазми в ядрі. Вони можуть містити всі складові частини клітини (органели, пігмент, глікоген, краплі жиру і т. д.). Їх поява в більшості випадків пов'язана з порушенням мітотичного поділу.
Щирими ядерними включеннями вважають ті, які розташовані всередині ядра (каріоплазми) і відповідають речовинам, що зустрічаються в цитоплазмі [білок, глікоген (рис. 6, а), ліпіди і т. д.]. У більшості випадків ці речовини проникають із цитоплазми в ядро через непошкоджені або пошкоджені пори ядерної оболонки або через зруйновану ядерну оболонку. Можливо також проникнення цих речовин в ядро при мітозі. Такі, наприклад,
...
Читати далі »
|
|
