Пошарова топографія. Шкіра тильної поверхні пальців тонка, підошвової — щільна, особливо в ділянці проксимальної фаланги. Підшкірна жирова клітковина на тильній поверхні пальців розвинена слабко, на підошвовій пронизана сполучнотканинними перетинками та має виражену комірчасту будову. Тильний апоневроз пальців укріплений сухожилками м'язів-розгиначів які кріпляться до фаланг пальців. З підошвового боку сухожилки м'... Читати далі...
14:20 Перші документальні автопсії, дослідження з допомогою мікроскопа |
Пізньої осені 1737 р. (під час війни Росії й Австрії проти Туреччини) у російському війську в Криму появилася і набула епідемії злоякісна гарячка — "моровая язва", Febris pestilentialis s. petechialis з пахвовими і пахвинними бубонами, veram pestem (справжня чума).
Лікар Ергард Христіан Егіді — досить досвідчений і знаючий, упродовж всього часу епідемії працював у Ізюмському госпіталі (південь Харківської губернії), розтинав трупи хворих, що вмерли на другий або третій день захворювання. Він відзначав, що вся вісцера зовні мала натуральний вид, серце виповнене коагулянтними згустками крові; селезінка своєї консистенції не має, подібна до печеної крові, ухопиш — "розвалюється"; мезентеріальні лімфатичні вузли "були всі obstructae", тобто з блокованою функцією; у жовчному міхурі багато "лімфи ccolorem sphacelicatum", себто гангренозного кольору. В епідемію чуми на сході Європи, яка влітку 1770 р. поширилася по всій Подолії, в серпні — по Правобережній Україні (в міста Васильків, Київ), по Лівобережній Україні (в міста Чернігів, Переяслав, Козелець, Ніжин і в деякі села), в 1783 р. — в м. Катеринослав і в 1784 р. — в міста Херсон і Кременчук, — доктор медицини Данило Самійлович Самойлович на запрошення князя Г.О.Потьомкіна (намісника Новоросійської й Азовської губерній) приїхав у травні 1784 р. до м. Херсона для ліквідації епідемії чуми на півдні Російської імперії. Д.С.Самойлович, маючи досвід протичумних заходів, набутих ним, військовим лікарем, у російсько-турецьку війну 1768—1774 pp., істотно поліпшив карантин м. Херсона, ізолював хворих і епідемію ліквідував. Проте лікаря і вченого неабияк цікавили і наукові питання: механізм передачі "чумноїзарази", патогенез чуми, послідовність у розвитку проявів хвороби, локалізації хвороби, а найбільше — збудник чуми. У серпні 1784 р. лікаря Самойловича "виписали" в м. Кременчук — наприкінці XVIII і на початку XIX ст. адміністративний центр півдня України; в Кременчуці до наукових прагнень Д.С.Самойловича поставилися дуже уважно та схвально і він одержав — за його визначенням — "превосходное такое орудие — Деллебарра", мікроскоп конструкції d'Ellebarre (мал.1).  У палаті для хворих на чуму, Д.С.Самойлович обладнав за перегородкою з дощок "нарочно устроенную каморку" — лабораторію і розпочав наукові пошуки, стверджуючи, що в основі всіх міркувань дослідника мусять бути точно встановлені факти. Автопсії трупів хворих, які вмерли від чуми, мали на меті насамперед встановити "где смертоносный яд сей имеет в теле человеческом точное свое пребывание". У прозекторській справі Д.Самойловичу допомагали штаб-лікарі С.Копитовецький. I. Яновський, П. Малишевський, лікарі М.Борисевич, А.Вучаров.(Більш детально про мікроскопічне вивчення різних бактерій - https://med-microbiology.com/index/bakterii/0-11 ) Досліджували порожнину черепа, черевну порожнину. Окремі неістотні зміни шлунка, кишок, жовчного міхура, печінки не давали підстав, аби вважати їх причиною смерті хворих на чуму. А ось порожнини серця були заповнені якоюсь жовтою речовиною, схожой) на гусячий жир; ця речовина не була подібною до тієї, яку Д.Самойлович бачив у людей, що вмерли від інших хвороб. Результати своїх досліджень чуми (епідеміології, клініки та сутності заразного начала) упродовж чотирьох років (1784-1787) у Херсоні та Кременчуці Д.С.Самойлович виклав у донесенні Г.О.Потьомкіну, в доповіді Паризькому медичному товариству та в Енциклопедичному журналі; патологоанатомічні дослідження чуми — в монографії "Краткое описаніе микроскопических исследованій о существе яду язвенного, которые проводилъ въ Кременчуге Данила Самойлович...", С-Пб., 1792. Це перший науково-літературний твір, у котрому висвітлено (якнайповніше для того часу) патологоморфологічні зміни при чумі. В епідемію чуми 1837 р. у м.Одесі трупи хворих на чуму були "анатомовані в карантині" у "чумному кварталі", ввіреному штаб-лікарю Черникову та особливій дорадчій комісії з лікарів Умісса, Андреєвського, Арпа. Всі автопсії виконував фельдшер Житомирського єгерського полку Іван Рогожин. Патологічна анатомія виникла в Україні: клінічна (госпітальна) 1737 року — в м. Ізюмі (Слобожанщина) і клініко-науково-дослідницька 1784 року — у м. Кременчуці (Катеринославщина—Полтавщина). Е.Х.Егіді та Д.С.Самойловичаслід вважати першими лікарями, котрі започаткували офіційні, системні патологоанатомічні дослідження (вперше з допомогою, хай ще недосконалого, мікроскопа), а, отже, й започаткували патологічну анатомію в Україні. |
|
|
 |
Розділ: | Категорія: Топографічна анатомія нижньої кінцівки
 Пошарова топографія. Шкіра підошвової поверхні стопи товста та міцно зрощена з підлеглим підошвовим апоневрозом (aponeurosis plantaris) за допомогою великої кількості сполучнотканинних перегородок, які пронизують підшкірну жирову клітковину. Підшкірна жирова клітковина добре розвинена в ділянці п'яткового горба і головок плеснових кісток, де вона виконує роль амортизатора. Завдяки її вираженій комірковій будові нагнійні проц... Читати далі... |
Розділ: | Категорія: Топографічна анатомія нижньої кінцівки