Пошарова топографія. Шкіра тильної поверхні пальців тонка, підошвової — щільна, особливо в ділянці проксимальної фаланги. Підшкірна жирова клітковина на тильній поверхні пальців розвинена слабко, на підошвовій пронизана сполучнотканинними перетинками та має виражену комірчасту будову. Тильний апоневроз пальців укріплений сухожилками м'язів-розгиначів які кріпляться до фаланг пальців. З підошвового боку сухожилки м'... Читати далі...
14:39 Патологічна анатомія - Медичний факультет імп. Харківського університету |
Медичний факультет імп. Харківського університету — Харківський медичний інститут
У першому в Україні університеті — Харківському (заснованому 18 листопада 1804 p., відкритому 17 січня 1805 р.) "Лікарське відділення" — медичний факультет почав свою історію з 17.1.1805 р. За Статутом російських університетів 1804 р. він мав шість кафедр. які очолили закордонні професори — німецькі, французькі, італійські й слов'янські вчені, що володіли прийнятою за тих часів для наукового викладання латинською мовою. Науку на медичному факультеті організували за німецькими зразками, а провідна роль у цій галузі належала "вікну" з Російської імперії до Німеччини, яким був Дерптський університет (засн. 1801р.), з його розсадником професури для російської вищої школи XIX ст. — Професорським інститутом. Професори кафедри описової (нормальної) анатомії Л.О.Ванноті, І.Д.Книгін, О.С.Венедиктов, П.А.Наронович, Т.С.Іллінський "за сумісництвом" читали лекції і проводили практичні заняття судової медицини, фізіології, порівняльної і патологічної анатомії. Ясна річ, що це було побічне ознайомлення студентів з елементами патологічної анатомії, з її термінологією та найпершими поняттями. З-поміж цих професорів-енциклопедистів Олександр Савич Венедиктов (1799-1882) і Тимофій Степанович Іллінський (1820-1867) до патологічної анатомії ставилися з особливою науковою увагою. В епідемію холери 1829-1831 років професор Венедиктов у м. Харкові розтинав трупи хворих, що вмерли від холери, і залишив (опублікував) ретельний опис чіткої, раціональної схеми автопсії, вивчення органів і тканин трупа, глибокого розуміння і тлумачення (для тих часів) патологоанатомічних змін при азіатській холері; залишив метод дезинфекції інструментів прозектора і приміщення прозекторії. На початку 50-х років професори університетських клінік (терапевтичної, хірургічної, акушерської), лікарі та студенти, як правило, були присутні при розтинах трупів хворих, які вмирали у клініці. У ці ж роки університет готував кандидата на майбутню кафедру патологічної анатомії — Альфреда Гана, який після захисту докторської дисертації "De hypertrophia cordis", був обраний на ад'юнкта патологічної анатомії до міст Москви, Петербурга, Дерпта, Праги і Відня; однак через важку хворобу, доктора медицини Гана не обрали на кафедру. Дисертація А.Гана — перша з патологоанатомічної компетенції в м. Харкові й друга в Україні. 1860 року Т.С.Іллінський перейшов на кафедру патологічної анатомії (заснов. 1859 р.) Петербурзької медико-хірургічноїакадемії і на професора вакантної кафедри у квітні 1861 р. було обрано (за конкурсом) доктора медицини, приват-доцента Празького університету Душана Федоровича Лямбля (1824-1895); до Харківського університету прибув відомий вчений Європейської школи, з багаторічним досвідом прозектора, майстер автопсій, з умінням високо-професійно показувати анатомічні препарати, вести заняття з патологічної гістології. З 1861 р. професор Лямбль почав викладати систематичний курс патологічної анатомії, котрий слухали студенти і лікарі; з осені 1862 року ввів новий "демонстраційний" курс: на кожній лекції показували, аналізували і пояснювали хворобливо змінені органи та патологогістологічні зміни.  1863 р. згідно з Університетським статутом 1863 р. було засновано окрему кафедру патологічної анатомії — "патологічна анатомія (описова і розтини)"; розміщувались кафедри в Анатомічному театрі університету (пристосоване приміщення). Штат кафедри складали професор Д.Ф.Лямбль, прозектори І.О.Вилькомирський, Ф.В.Ган, помічник прозектора П.К.Гамбург і професорський стипендіат М.О.Попов. Джерелами патологоанатомічного матеріалу для кафедри були факультетські клініки (терапевтична, хірургічна, акушерська), лікарня на Сабуровій дачі (лікарня Приказу громадського спілкування, потім Губернська земська лікарня), Кабінет судово-медичних автопсій. Умови викладання анатомії і патологічної анатомії поліпшилися: збільшено приміщення кафедри, аудиторію перебудовано і пристосовано для показу макро- і мікропрепаратів, придбано (вперше в м. Харкові) 12 мікроскопів (фірм: "Schirack" і "Hartnack"), заведено халати для студентів. Започатковано створення музею патологоанатомічних препаратів, сформульовано програму конкурсу на посаду прозектора кафедри патологічної анатомії, створено проект прозекторії Харківської губернської земської лікарні.
Професор Лямбль був одним із кращих лекторів в університеті. Його лекціям були притаманні логічна послідовність, ясність і повнота викладу, доповненого імпровізованими чудовими малюнками патологоморфологічних змін (макроскопічних і гістологічних) кольоровою крейдою на класній дошці. При читанні лекцій (5 годин на тиждень) професор орієнтувався на твори KarPa Rokitansky, August'a Forster'a, надані найновіших досліджень, зокрема гістологічних; користувався своїми записками, що базувалися на особистому досвіді — прозекторському і науково-дослідницькому. В лекціях гармонійно поєднувалися спостереження Д.Ф.Лямбля під час лікарських мандрів по Європі, відомості про унікальні колекції музеїв наукових центрів Європи, талановите розуміння патологічної ана¬томії. Блискучі лекції професора Лямбля охоче відвідували студенти 5, 4 і 3-го курсів, лікарі й професори: викладання патологічної анатомії було на європейському рівні. Студентам рекомендували підручники з патологічної анатомії: Матв. Бейллі "Патологическая анатомія важнейшихъ частей тела человеческого, преимущественно находящихся въ главныхъ четырехъ полостяхь" (1826), перекл. з англ. з додатком трактату Івана Костомарова "Объ отношеніи патологической анатомии къ другим врачебнымъ наукамъ, и о способахъ, коими она может быть познаваема и совершенствуема, с предварительнымъ короткимъ изложениемъ ея исторіи"; Карл Рокитанський "Руководство къ патологической анатоміи" Ч.І — Общая патологическая анатомія; Ч.ІІ — Частная патологическая анатомія" (1844-1849), перекл. з німецьк.; Август Ферстер "Руководство къ изученію патологической анатоміи" (1860), перекл. з німецьк.; Д.Ф.Лямбль "Патологическая анатомія" — "Osteopathologia" (мал. 2), "Dermatopathologia"; "Pseudoplasmata" (1861-1865). Ці книги є першими підручниками з патологічної анатомії в Україні.  Д.Ф.Лямбль як прозектор виконував автопсії майстерно, уважно, швидко, послідовно: помічав найменші патологічні зміни в усіх органах. Його патологоанатомічний діагноз завжди був чітким, ясним. Професор Лямбль — адепт Віденської школи, в якій побутували гуморальна теорія Рокитанського, органопатологія Паризької школи і целюлярна патологія Вірхова, — на автопсіях аналізуючи патологоанатомічні зміни, формулював клініко-анатомічний напрям у трактуванні цих змін. Автопсії мали велике навчально-пізнавальне значення та етичний вплив на студентів і лікарів, які завжди заповнювали секційний зал.
Д.Ф.Лямбль різнобічно освічений вчений (медик, філолог і історик). Досліджував запалення, пухлини яєчників, гнійні запалення очеревини, природжену патологію кісткової системи, способи приготування анатомічних препаратів; дослідив і описав сполучнотканинні розростання на аортальних клапанах, залишив у патологічній морфології поняття "лямблівські розростання". Видатним його твором є монографія " Микроскопическіе изследованія кишечнихъ испражненій" (1859), де описано знайдене Д.Ф.Лямблем у діарейних випорожненнях при кривавому поносі у дітей паразитичне найпростіше, "одноячеечное наливчатое животное" (до 1859 р. нікому не відоме), і назване cercomonas intestinalis; згодом у Франції назване Lamblia intestinalis, а захворювання, спричинене "лямбліями"—лямбліоз. Д.Ф.Лямбль є лауреатом анатомічної премії П.А.Загорського Петербурзької військово-медичної академії. Учні професора Д.Ф.Лямбля М.А.Попов і Я.С.Крем'янський — згодом професори Харківського імп. університету. 1872 року, після від'їзду Д.Ф.Лямбля до Варшавського університету, Рада професорів Харківського університету обрала на професора кафедри патологічної анатомії доктора медицини, приват-доцента і вихованця Петербурзької медико-хірургічної академії Володимира Платоновича Крилова (1841 -1906) — учня професорів-патологоанатомів Т.С.Іллінського і М.М.Руднєва. Докторську дисертацію "Изследованія о патологоанатоміческихь измененіяхь легких у сифилитиковъ" В.П.Крилов захистив 21.УІ.1870 р. в засіданні Конференції академії. Професор В.П.Крилов невдовзі кафедру перебудував з метою "установить, упрочить и расширить" викладання патологічної анатомії, у зв'язку з вимогами практичної медицини. У ті часи кожен професор патологічної анатомії сам створював "программу курса предмета", за якою мав викладати, і за шість місяців до початку чергового академічного року подавав програму ректорові університету. Вже через рік читались теоретичний курс загальної патологічної анатомії (вчення про патологічні стани клітин, тканин, органів і систем) для студентів 3-го курсу по 4 години на(тиждень, курс спеціальної патологічної анатомії, практичні заняття з патологічної гістології, демонстраційний курс по 2 год. на тиждень, вправи в патологічній гістології, курс патологоанатомічних автопсій (факультетських і госпітальних).
Така програма викладання патологічної анатомії викликала зацікавленість студентів і лікарів. За їхнім бажанням професор Крилов започаткував спеціальні курси лекцій (з показом препаратів): у 1875 і 1876 pp. "О трихинах и трихинозной болезни"; у 1877 р. — "Патологическая анатомия травматических повреждений и пиэмических процессов в виду предстоящей войны"; у 1878 р. — "Патологическая анатомия заразных болезней" (12 лекций), "Патологическая анатомия сифилитических заболеваний" (25 лекций); у 1884 і 1892 pp. — "Курс лекций о холере"; в 1887 р. — "Краткий курс тератологии — патологическая морфология и органология", "Патологическая анатомия и гистология костной системы", "Специальные методы патолого-гистологического исследования", "Бактериоскопия"; в 1888,1889 і 1890 pp. — "Очерк бактериоскопии и бактериологии с демонстрацией"; в 1898 і 1899 pp. — "Курс антропометрии и телосложения"; в 1902 р .— "Учение об антропометрии, телосложении и предрасположении", "Курс патологоанатомических вскрытий на трупах". У 1893 р. читання курсів лекцій перенесено у Харківське медичне товариство та засновані В.П.Криловим і його учнем В.К.Високовичем при товаристві пастерівський і бактеріологічний інститути. Професор Крилов викладав матеріал важкими для сприймання, довгими реченнями, монотонно, і його лекції не ілюструвалися препаратами, малюнками тощо; науковий стиль лекції не відразу сприймався студентами, однак при зосередженій увазі домовленого професором, лекція захоплювала — завдяки розмаху думки, біологічному висвітленню питань патологічної анатомії, критичному ставленню до всього поверхового і широкому узагальненню даних патологічної анатомії, нормальної анатомії, ембріології, хімії. Студентам рекомендували підручники з патологічної анатомії: Ф.В.Бірх-Гіршвельд "Руководство к патологической анатомии" (1877), І.Ортт "Руководство к патолого-анатомической диагностике и вскрытию трупов" (1878), перекл. з німецьк., і посібники: В.П.Крилов "Лекции патологической анатомии" (1884), "Школьная хроника" проф. В.П.Крилова (1890-1895) в шістьох книгах. Патологоанатомічні автопсії, за визначенням В.П.Крилова, це одна з найістотніших частин викладання патологічної анатомії. Автопсії, виконувані прозектором Криловим, ув'язувались із вченням про будову тіла, про конституційні хвороби, про індивідуальні аномалії, про схильність до хворобливих уражень різних органів і систем у зв'язку з віком і раніше перенесеними захворюваннями й вченням про спадковість. Автопсії Крилова були насичені глибоким змістом — професор-прозектор вкладав у них гострий критичний аналіз, ідучи від трафаретного опису до творчого синтезу, до чіткої концепції про конституцію тіла. Витончена спостережливість, оригінальний розум, феноменальна пам'ять, дотепність, величезна ерудиція (не лише в патологічній анатомії, айв інших галузях медицини і біології), незаперечна логіка, — це рідкісні якості В.П.Крилова особливо яскраво виявлялися біля автопсійного столу. Огляд трупа був майже завжди "одкровення": так глибоко науково і логічно пов'язував професор-прозектор все індивідуальне в одну цілісну картину. Ніщо не випадало з поля зору прозектора: колір трупа, плями, асиметрія черепа, форма грудей, втягненість живота, періостози, атрофія підшкірного шару, набряклість кінцівок тощо; все, що побачив, він ув'язував у чітку схему; аналізував причини патологічних змін, вплив середовища, створював гіпотезу про патологію, котру буде виявлено автопсією. Результати огляду були на диво правильні для визначення патології внутрішніх органів і викликали захоплення аудиторії — студентів і лікарів. Способом виключення прозектор приходив до діагнозу, за його висловом, "не втикаючи ножа в трупа", і діагноз майже завжди підтверджувався. Траплялися і помилки, проте й вони були повчальними: прозектор чесно і вдумливо старався з'ясувати причину помилки. Навчаючи студентів методу огляду трупа, В.П.Крилов радив застосовувати цей метод і на живій людині, а відтак допомагав клінічній діагностиці. В.П.Крилов продовжив культивування, започаткованого Д.Ф.Лямблем "правильного напрямку при патологоанатомічних розтинах" — клініко-анатомічного напрямку; він був першим, хто широко тлумачив результати автопсій з позицій танатології, котра лише згодом набула розвитку. В.П.Крилов за схильністю розуму був, як визначали його учні, "скоріше вчений-філософ, аніж учений-дослідник". Розум його нерідко від фактів легко переходив до сміливих гіпотез, а висловлювані думки і міркування блискуче підтверджували чітке припущення, здогадку. Прозекторія для Крилова була лабораторією роздумів, з'ясування, витлумачення, а аутопсійний стіл — джерелом наукових фактів; біля аутопсійного столу виникли здогадки про конституційні хвороби. Матеріал (органи, тканини), здобутий у прозекторії Олександрівської міської лікарні, в Патологоанатомічному кабінеті оброблювали, вивчали й описували під керівництвом B.П.Крилова та його талановитих помічників — В.К.Високовича, C.І.Моісеєва, К.Ф.Єленевського, С.Л.Ерліха. В.П.Крилов належав до когорти адептів школи Rudolf'a Virchow'a, перенесеної в Росію М.М.Руднєвим — одним з учнів геніального творця целюлярної патології, а отже й "нової загальної патологічної морфології"; харківський патологоанатом Крилов сповідував методологію целюлярної патології. Він першим в Україні (та й у Російській імперії) намітив канву самостійного й оригінального вчення про антропометрію і типи будови тіла, про закономірності, за якими анатомічна конституція ув'язується з зовнішніми формами тіла людини, тобто продовжив опрацювання "Вчення про конституції в патологічній анатомії", котре започаткував у 1844 році Karl Rokitansky. Наприкінці 70-х років професор Крилов зацікавився бактеріологією, що в ті часи народжувалася; в патологоанатомічному кабінеті бактеріологічні дослідження виконувалися на рівні (за кількістю праць) з патологоморфологічними дослідженнями: з шістьох докторських дисертацій лише дві були на патологоморфологічну тему. 1881 року В.П.Крилов виявив гіпотетичного збудника дифтерії, названого "Ascococcus diphtheriae Krylowii". За 30 років завідування професором Криловим кафедрою з кафедри — Патологоанатомічного кабінету вийшло 112 науково-літературних праць, із них автор 10-ти — В.П.Крилов. Він був ворогом плодовитого "письменства" і частого друкування, вбачаючи в них неминучу поверховість і визнавав лише ті друковані праці, котрі містили цінний матеріал і вносили щось нове. Проте літературна робота займала у професора значне й особливе місце — організація перекладів з німецької мови на російську (зі своїми коментаріями і додатками) підручників і посібників, а надто видання "Школьной хроники" (1890-1895) у шістьох книгах (183 друк, арк., 2965 с.). Професор Крилов розглядав і тлумачив "Школьную хронику" як "дело чрезвычайной важности", тому що вміти розібратися в патологоанатомічному матеріалі — означає вміти пізнати сутність хворобливих змін складного людського організму. "Школьная хроника" професора Крилова висвітлювала патолого-морфологічні зміни при інфекційних епідемічних хворобах—дизентерії, черевному тифі, грипу, дифтерії, скарлатині, корі; повідомляла лікарів про спостереження, гіпотези, концепції, котрі формулювали в Патологоанатомічному кабінеті при аналізі, вивчені цих змін, залежно від конституції померлого, умов життя хворого та особливостей епідемії. "Школьная хроника" відзеркалювала наукове життя одного з університетських патологоанатомічних кабінетів 90-х років XIX ст. — теоретичний і методичний рівні патологічної анатомії тих часів, методи досліджень і оснащення, методологічну позицію кафедри в розумінні і тлумаченні патологоморфологічних змін; теоретичні й наукові погляди та прозекторство професора В.П.Крилова. За роки навчальної і науково-дослідницької роботи кафедри сформульовані такі наукові напрями; 1. Антропометрія, будова тіла і схильність до захворювань; 2. Запальні й дегенеративні процеси; 3. Інфекційні епідемічні хвороби (холера, черевний тиф, дифтерія, грип); 4. Бактеріологія; 5. Підготовка кадрів патологоанатомів і прозекторів; 6. Створення навчальної літератури; 7. Музейна справа. З патологоанатомічного кабінету вийшла ціла низка спостережень, гіпотез і концепцій. Професор В.П.Крилов — людина енергійна, з добре розвиненим почуттям громадського обов'язку, — був діяльним і авторитетним членом медичного факультету (неодноразовий декан), Ради професорів університету та Харківського медичного товариства (неодноразовий віце-президент); у м. Харкові професор Крилов славився як талановитий і оригінальний лектор, медичний громадський діяч, авторитетна і впливова особистість. За роки професорування В.П.Крилова ним (або за його участю) складено 24 "рапорти'', "думки", "проекти", зокрема: "Проект эпидемической) общества и Института для борьбы с инфекционными болезнями, "Проект учебного плана преподавания на медицинском факультете", "Особое мнение В.П.Крылова об испытаниях на степень доктор медицины", "Заявление факультета о желании читать курс "Энциклопедия и методика медицины с кратким очерком истории медицині. "Проект правил о вскрытии мертвых тел в городской Александровской больнице". Професор Крилов — учасник експедиції у козачу станицю Ветлянку на епідемію чуми 1878-1879 pp. та Обласного з'їзду земських представників і фахівців по боротьбі з дифтеритом (м.Харків, 1887 p.). Учні професора В.П.Крилова В.К.Високович, О.І.Моісеєв, Ф. І. Романов, К.Ф.Єленчевський, С.Л.Ерліх, И.Х.Пожариський, С.М.Салтиков — згодом доктори медицини, професори-патологоанатоми. У лютому 1902 р. заслужений професор Харківського імп. університету В.П.Крилов вийшов у відставку, залишивши кафедрі патологічної анатомії на початку XX ст. цінну спадщину: 1. Патологоанатомічний кабінет (у Медичному корпусі університету).
2. Зразкову прозекторську у міській Олександрівській лікарні. 3. Колекцію патологоанатомічних препаратів. 4. "Школьную хронику" (книжки і гістологічні препарати). Проте найціннішою спадщиною були помічники і соратники професора; В.П.Крилов, представляючи їх своєму наступникові, мовив: "Все ассистенты отличались преданностью и любовью к своему делу". Рада професорів університету обрала (за конкурсом) на екстраординарного професора кафедри патологічної анатомії доктора медицини, приват-доцента і виученика Московського університету Миколу Федотовича Мельникова-Развєдєнкова (1866-1937) — учня М.Н.Никифорова та Ernst'a Ziegler'a. Докторську дисертацію "К вопросу об искусственной невосприимчивости к сибирской язве" М.Ф.Мельников-Развєдєнков захистив 17 квітня 1895 р. у Московському університеті. 27 лютого екстраординарний професор Мельников-Развєдєнков, у переповненій професорами, викладачами, студентами, освіченими громадянами міста аудиторії, в присутності В.П.Крилова, прочитав вступну професорську лекцію "Очерк развития патологической анатомии в Западной Европе и в России преимущественно в XIX веке". У ті часи новий професор в університеті мусив з'явитись перед поважною аудиторією в усьому блиску таланту, освіченості, лікарської привабливості, оригінальності й самобутності особи. Професор Мельников-Развєдєнков був грунтовно обізнаний з європейською школою патологічної морфології, яка виробила синтетичний напрям на основі об'єктивних фактів, цей напрям був новою методологією. Працюючи у Вюрцбурзькому патологічному інституті, М.Ф.Мельников-Развєдєнков відвідував наукові центри Німеччини, Австрії, Швейцарії. Головну особливість цих інститутів становила можливість працювати в них позаштатним дослідником і розробляти "свої" теми. Інститути виконували велику навчально-практичну і науково-дослідницьку роботу, працювали у творчому єднанні з суміжними галузями медицини; в структурі кожного інституту були морфологічне, експериментально-біологічне, колоїдно-хімічне і бактеріальне відділення, чудові музеї та колекції. Побачене професором Мельниковим-Развєдєнковим у патологоанатомічному "господарстві" Харківського університету порівнювалось з баченим у європейських університетах. І, природно, виникла потреба в перебудові й реорганізації цього "господарства", згідно з рівнем і обсягом досліджень, дизайном та естетикою місць праці. Невдовзі кафедра, патологоанатомічний кабінет, три прозекторії (в Олександрівській лікарні, у військовому госпіталі та заснована М.Ф.Мельниковим-Развєдєнковим у Губернській земській лікарні), дві лабораторії — хіміко-бактеріологічна при прозекторії Губернської місцевої лікарні (ця прозекторія — прозектор Мельников-Развєдєнков — стала місцем підготовки патологоанатомів і бактеріологів) та патологоанатомічна при Жіночому медичному інституті, три музеї патологоанатомічних препаратів, у сукупності набували статусу патологоанатомічного інституту, в котрому найперше започаткували з 1902 року щотижневі наукові конференції (діяли до 1907 р.) — клініко-анатомічні "четверги", що стали популярними й авторитетними у лікарів клінік, лікарень, диспансерів, амбулаторій міста. У засіданнях конференцій обговорювали (140 повідомлень) широку патологоанатомічну проблематику, з якої лікарі різного фаху черпали матеріал для наукових праць, і результати досліджень (статті, 70 назв) друкували в "Хирургической летописи" (м. Москва), в "Харьковском медицинском журнале" (з 1907 р.) а докладні реферати про засідання — в "Ergebnisse der allgemeinen Pathologie und pathologische Anatomie" Lubarsch'a u. Ostertag'a (м. Берлін). З 1908 року лікарі свої повідомлення, доповіді перенесли у пленарні засідання Харківського медичного товариства. Початковий штат кафедри складали: професор М.Ф.Мельников-Развєдєнков, прозектор К.Ф.Єленевський, помічник прозектора И.Х.Пожариський, препаратор А.Я.Яковлев. Згодом у Патологоанатомічному інституті працювали 15 фахівців. Принесений М.Ф.Мельниковим-Развєдєнковим у Харківський університет "фермент відкритих дверей" європейських патологічних інститутів (насамперед Р.Вірхова і Е.Ціглера) у поєднанні з притаманними М.Ф.Мельникову-Развєдєнкову якостями, що створили йому ім'я європейського вченого, приваблювали лікарів у лабораторію професора. Тут фахівці опрацьовували такі наукові напрямки: 1) виготовлення препаратів і методи бальзамування;
2) гістологія пружної тканини; 3) тканинні зміни у зв'язку з паразитами; 4) вроджені пухлини; 5) бластоматозний ріст; 6) інфекційні гранульоми; 7) тканинні зміни у зв'язку з гострими епідеміями, інтоксикаціями, розладами в обміні жирів і вапна; 8) педагогічні питання (створення посібників); 9) історія медицини. Загальний принциповий напрямок праць професора морфолога-динаміста — реагування елементів організму на патологічні процеси — позначався, природно, і на дослідженнях у лабораторії. Налагоджувались загальні принципи досліджень: комбінація топографо-анатомічного методу з органометричним, гістологічним дослідженням, М.Ф.Мельников-Развєдєнков був палким прихильником "целоїдинової техніки" (він увів целоїдин у м. Харкові). Він був прекрасним лектором; його лекції, за свідченням Є.Г.Пальчевського, були цікавими, змістовними, з обов'язковим екскурсом у історію висвітлюваної теми, гарною літературною мовою. Систематичний курс патологічної анатомії професор викладав, орієнтуючись на досвід Московського патологоанатомічного інституту на особистий прозекторський і науково-дослідницький досвід, на публікації вітчизняних і зарубіжних вчених, посилався на Р. Вірхова, Є.Ціглера, М.Н.Никифорова, проте дотримуючися програми і традицій харківської кафедри. Студентам рекомендували такі підручники і посібники: М.Никифоров "Основы патологической анатомии" (1909); М. Никифоров "Краткий учебник микроскопической техники. Пособие при практическом изучении патологической гистологии" (1906), Н.Ф.Мельников-Разведенков "Пособие к практическому курсу патологической гистологии. Для студентов Харьковского университета" (1909) та підручники і посібники, котрі рекомендували професори В.П.Крилов і Д.Ф.Лямбль. М.Ф.Мельников-Развєдєнков як прозектор володів високою технікою автопсій; удосконалюючись у Є.Ціглера, відвідуючи наукові центри Німеччини, Австрії, Швейцарії, він бачив автопсії, і в нього виробився свій метод макроскопічної діагностики. За свідченням О.І.Смирнової-Замкової, прозектор Мельников-Развєдєнков "на подив умів досліджувати органи особливим способом пальпації". Коли він брав у руки орган, то пальці так чутливо і виразно досліджували тканину, що, спостерігаючи за цими рухами, здавалося, сам відчуваєш і бачиш зміни, виявлені цим способом". Кафедральний спадкоємець В.П.Крилова доповнював харківський стиль автопсій новими елементами майстерності. М.Ф.Мельников-Развєдєнков — талановитий учений. Добре розвинені природжені спостережливість, інтуіція, фантазія, ініціатива, потяг до науки були міцною основою для наукової творчості, для організаторської діяльності. Опрацювання ним нового способу приготування анатомічних препаратів із збереженням нормального їхнього забарвлення і патологогістологічне дослідження альвеолярного (мультилокулярного) ехінокока у людини й у тварин визнані в усьому науковому світі; за ці дослідження він у 1897 і 1902 роках отримав анатомічну премію А.П.Зарогського. Мельников-Развєдєнков створив концепцію про лептогрануломатоз (запальний процес судинно-грануломатозної сутності, пов'язаний з алергічним станом організму). В його 47 публікаціях головним є вчення про роль, функцію та значення патологічного процесу для організму; в них автор відійшов від описового напрямку. У лабораторіях професора Мельникова-Развєдєнкова упродовж 18 років (1902-1919 pp.) теми опрацьовували 140 лікарів, які опублікували 296 праць (статті, монографії), з них 12 докторських дисертацій. Опрацьовано й висвітлено: 1) патофізіологічні процеси,
2) морфологічні і патоморфологічні зміни,
3) експериментальна патоморфологія,
4) патоморфологічні зміни в судинній системі,
5) патологія кровотворення і шлунково-кишкового тракту,
6) патологічна ембріологія,
7) новоутворення,
8) вивчення гістогенезу,
9) ліпіди, метаплазія, культури тканин.
М.М.Шульгін (1909 р.) виробив спосіб фарбування тканини селезінки трупів хворих, що померли від поворотного тифу, і виявив збудника хвороби — спірохету Обермейєра у фолікулах. Спосіб Шульгіна визнали на XI Пироговському з'їзді (м. Петербург, 1910 р.). У "четвергах" кафедри лікарі м. Харкова подали свій доробок у 140-ка доповідях і в 70-ти статтях.
Професор Мельников-Развєдєнков як член Університетської колегії вважав недоторканим право університету на вільне самовизначення, а при оцінці науковців, аспірантів визнавав тільки їхні наукові заслуги; як людина філологічно обдарована полюбляв і знав літературне слово, він — організатор видання і редактор "Харьковського медицинского журнала" (1907 p.), збірників у пам'ять професорів М.Н.Никифорова (1911 р.), С.С.Корсакова (1911 p.), В.П.Крилова (1912 p.), журналу "Врачебное дело" (1918 p.).
Учнями професора М.Ф. Мельникова-Развєдєнкова є Г.О.Валяшко, Є.І.Істомін, С.М.Давиденков, О.В.Говоров, Е.Н.Вінтелер, М.М.Шульгін, О.М.Петров, М.П.Костенко, Є.В.Талієва, Г.С.Макулько-Горбацевич, Г.С.Воронянський. 1919 року професор Мельников-Развєдєнков виїхав на Кубань. У цьому ж році Медичний факультет університету та Жіночий медичний інститут Харківського медичного товариства (почав заняття в листопаді 1911 р.) були об'єднані в новий навчальний заклад — Харківську державну медичну академію, котру в кінці 1921 — на початку 1922 року перетворено у Харківський державний медичний інститут (вул. Сумська, 41). 1921 року кафедру патологічної анатомії очолив доктор медицини Михайло Матвійович Шульгін (1880-1932) — виученик Харківського університету, учень професора М.Ф.Мельникова- Развєдєнкова. Докторську дисертацію "К патологической анатомии врожденных множественных опухолей мозга, сердца, почек и кожи" захистив 12 квітня 1912 р. у Харківському університеті. Штат кафедри складали професор М.М.Шульгін, асистенти В.Р.Мейер і Є.В.Талієва. У викладанні патологічної анатомії зберігся навчально-педагогічний стиль, що сформувався на кафедрі в минулі роки. Студентам рекомендували такі посібники: М.Н.Никифоров і А.И.Абрикосов "Основы патологической анатомии. Ч.І — Общая патологическая анатомия" (1919); И.Ф.Пожариский "Основы патологической анатомии", вып. I, И, III (1914, 1916, 1919); М.Никифоров "Микроскопическая техника. Пособие при практическом изучении патологической гистологии" (1919). Джерелами патологоанатомічного матеріалу для кафедри були 4-а радянська лікарня (прозектор М.М.Шульгін), 1-а радянська лікарня (прозектор В.Р.Меєр), Інститут туберкульозу (прозектор Є.В.Талієва), Українська рентгенівська академія (завідувач онкологічним відділом М.М.Шульгін), Український клінічний інститут ортопедії і травматології (завідувач відділом експериментальної патології та патологічної анатомії К.Ф.Єленевський). Двадцяті роки — то був період становлення нової системи охорони здоров'я людини з виразним профілактичним напрямком, перебудови вищої медичної школи для підготовки інших, ніж до 1917 року, нових кадрів — лікарів і науковців, з максимальним наближенням досліджень до лікарень, поліклінік, диспансерів, амбулаторій. Змінювала зміст роботи й кафедра в усіх її напрямках — науково- педагогічному, підготовці кадрів, прозекторському. "Старі методи вивчення і впровадження патологічної анатомії в охорону здоров'я необхідно було перебудовувати" (Г.Л.Дерман, 1969 p.). Наукові дослідження з патологічної анатомії зосереджувалися в патологоанатомічному інституті, заснованому 1918 року на базі прозекторії міської Миколаївської лікарні прозектором і професором К.Ф.Єленевським, в Патологоанатомічному інституті Укрнауки, заснованому 1925 року (директор М.Ф.Мельников-Развєдєнков), у відділах патологічної морфології— в Інституті лабораторної діагностики, заснованому 1911 року (директор С.Л.Ерліх) та в Українському державному психоневрологічному інституті, заснованому 1922 року (директор О.І.Гейманович). У 1932 році Вченою радою 1-го Харківського медичного інституту було обрано на завідувача і професора кафедри патологічної анатомії приват-доцента Ленінградського інституту вдосконалення лікарів Георгія Євгенійовича Земана (1896-1937) — виученика Московського і Донського (м. Ростов-на-Дону) університетів, учня професорів патологоанатомів Й.Х.Пожариського і Ludwig'a Aschoff'а. Як відомого фахівця-патоморфолога з експериментальним ухилом професора Земана запросили завідувати (за сумісництвом) відділом патологічної анатомії Інституту туберкульозу та секцією експериментальної патології Всеукраїнського інституту експериментальної медицини. Штат кафедри складали професор Г.С.Земан, доцент В.Г.Меєр, асистенти А.Д.Парфеньєва, М.Г.Іванова, А.А.Філімонова, Д.В.Ігна тов, П.П.Очкур.
Джерелами патоморфологічного матеріалу для кафедри були вже згадувані лікарні, в котрих на посаді прозекторів працювали (за сумісництвом) доцент і асистенти кафедри. Науковий напрямок кафедри: 1) опрацювання питань алергічних реакцій з клініко-анатомічних позицій;
2) патоморфологія туберкульозу;
3) токсикози у дітей.
Систематичний курс предмету професор Земан викладав за єдиною (вперше у вузах) "Програмою з патологічної анатомії для лікувально-профілактичних та охматдит факультетів медичних інститутів" (1934), рекомендованого Народним комісаріатом охорони здоров'я УРСР та "Программами по курсу анатомии патологической для всех факультетов медицинских институтов СССР" (1936). Викладання патологічної анатомії в ті роки мало свою особливість, що витікала з клініко-анатомічного напрямку клінічної патоморфології, — не за принципом змін в окремих анатомофізіологічних системах, а за нозологічним принципом, що базувався на положенні: кожна хвороба є страждання всього організму, але з переважним ураженням того чи іншого органу. Студентам рекомендували такі посібники і підручники: А.И.Абрикосов "Основы общей патологической анатомии" (1931), П.О.Кучеренко "Основи патологічної морфології" (1929), П.О.Кучеренко "Патологічна анатомія. Частина спеціальна" (1936), Ф.Я.Чистович "Практический курс патологической анатомии" (1924), А.И.Абрикосов "Техника патологоанатомических вскрытий" (1924), Г.Л.Дерман "Пособие к вскрытию трупов с элементами гистологической техники"(1936). Професрр Земан як лектор володів мистецтвом блискучого викладача і доповідача, вмів прищепити студентам і лікарям інтерес до свого фаху, до науки. Його лекції та доповіді в засіданнях Товариства патологів були побудовані на основі матеріалістичної діалектики і вирізнялись оригінальністю, свіжістю і новаторством. Г.С.Земан як прозектор наслідував метод свого вчителя професора Пожариського, а відтак сповідав і утверджував Харківську патологоанатомічну школу. В прозекторії, біля аутопсійного столу, прозектор "читав" студентам і лікарям "книгу'' патологічного життя людини. Виявлені в органах патологічні процеси чітко розподілялись у хронологічному порядку, залежно від давності, і між ними встановлювалась логічна послідовність. Студентів навчали за виявленими змінами в органах створювати "картину" прижиттєвих страждань людини. Г.Є.Земан пам'ятав заповідь Харківської патологоанатомічної школи, котру його вчитель приніс у Патологоанатомічний інститут Донського у ніверситету "Не знаючи патологічної анатомії, ви будете лікувати симптоми хвороби, а не її сутність. Без патологічної анатомії немає реального уявлення про хворобу". Г.Є.Земан привіз у Харківський медичний інститут концепцію Фрейбурзької школи — Патологічного інституту Лашоффа, згідно з якою "патологоанатом, котрий не вивчає фізико-хімічного боку справи своєї компетенції, не є справжній патолог, бо він не може правильно зрозуміти явищ на групі". І далі: "Для патологоанатома, крім гістологічних методів дослідження, так само потрібні методи бактеріологічні, серологічні, хімічні та фізико-хімічні". Г.Є.Земан, за визнанням авторитетів, був талановитим вченим, людиною широкої ерудиції, з великим досвідом науковця: працював у лабораторіях відомих учених: у И.Х.Пожариського (м. Ростов-на- Дону), у І.І.Широкогорова (м. Баку), у Ф.Я.Чистовича (м. Ленінград), у Ludwig'a Aschoff'a (м. Фрейбург); у Патологічному інституті Фрейбурзького університету виконав експериментальне дослідження і результати виклав у монографії "Histobiologie der Lungenalveole" (1931), високо поцінюваній у науковому світі. Г.Є.Земан досліджував гістогенез елементів крові, мезенхімні реакції при гострих і хронічних інфекційних хворобах, туберкульозі легенів, алергічних реакціях; сформулював термін "системні алергічні хроніосептичні васкуліти", висловив гіпотезу: "Ліпоїдиий нефроз — це не самостійна хвороба, а частковий симптоматичний прояв загального порушення обміну речовин, ліпоїдного і білкового комплексів". Творчий доробок Г.Є.Земана викладено у 58 наукових працях, а праця "Пути развития патоморфологии и план ВУИЭМа" (1934) — помітна віха у розумінні патоморфології (патологоморфологічних процесів) на початку другої третини XX ст., у визначенні завдань патоморфології у зв'язку з ученням про конституції, появою науки соціальної гігієни, швидким прогресом біологічних дисциплін, у зв'язку з ускладненням завдань патологічної морфології та патологоанатома, котрого оточують запити патофізіології, імунології, клініки, нормальної морфології, експериментальної біології, соціальної патології, біохімії і фізіохімії. 1936 року Г.Є.Земану надали вчений ступінь доктора медичних наук honoris causa. Наукові напрямки кафедри: 1) експериментальна патоморфологія; 2) клініко-анатомічна концепція; 3) підготовка високопро- фесійних кадрів патоморфологів — науковців і прозекторів. Учні професора Г.Є.Земана — М.П.Тищенко, П.П.Очкур. У лютому 1938 р. Вченою радою 1-го Харківського медичного інституту було обрано на завідувача і професора кафедри патологічної анатомії доктора медичних наук приват-доцента 1-го Московського медичного інституту, виученика Воронезького університету Анатолія Івановича Струкова (1901-1988) — учня професорів патологоанатомів О.І. Абрикосова і В.Г.Штефко. Докторську дисертацію "Возрастная патологическая анатомия туберкулезного спондилита" А.І.Струков захистив 14 грудня 1935 р. у 1-му Московському медичному інституті. Штат кафедри складали професор А.І.Струков, асистенти А.А.Бакушева, М.В.Константинович, Н.О.Максимович, А.С.Налбат, П.П.Очкур, М.П.Тищенко. На початку березня професор Струков у найбільшій аудиторії 1-го Харківського медичного інституту, ущерть заповненій студентами, лікарями, професорами, в присутності директора інституту і всіх членів Вченої.ради прочитав пробну професорську лекцію "Гистотопография воспалительных процессов в легких", доповідь ілюстрував діапозитивами гістотопографічних зрізів, привезеними з Москви. Лекція мала успіх. Упродовж багаторічного розвитку кафедри патологічної анатомії було вироблено об'єктивне положення, за яким кафедра є "однією з центральних" (А.І.Струков, 1938 р.) і відіграє роль передаточної інстанції між кафедрами теоретичного профілю перших двох курсів навчання студентів у медичному вузі та клінічними кафедрами. Кафедра патологічної анатомії тісніше, ніж інші кафедри, пов'язана у науково-педагогічній роботі майже з усіма кафедрами вузу. В основу дуже важливих стосунків кафедри з клініками було покладено, за Струковим, "принцип паритетності — обидві сторони (клініцисти і патологоанатоми) у своїх правах рівні, й виступаючи у диспуті, вчаться один у одного, а не вишукують помилки один у одного". В Україні з 1935 року в клінічних лікарнях, у лікарнях (з прозекторіями) клінічні патологи (прозектори) у співдружності з клініцистами проводили "клініко-анатомічні паралелі" На зразок харківських "четвергів" і одеських "п'ятниць" при кафедрах патологічної анатомії. Ці "паралелі" — клініко-анатомічні конференції прийшли на зміну взаємовідносинам, які подекуди існували між патологоанатомами і клініцистами в їхній повсякденній праці — "ясна взаємна відчудженість, настороженість, підозра, а частенько й неприхована ворожнеча" (О.І.Абрикосов, 1947 p.). Тісне співробітництво клініцистів з патологоанатомами, що трансформувалося у клініко-анатомічний напрямок в роботі клінічних патологів, сформульовано у конкретні положення: 1) результати аутопсій порівнюють із симптомами перебігу хвороби та обговорюють на засіданнях клініко-анатомічних конференцій;
2) провідна тематика науково-дослідницької роботи підкорена клініко-анатомічному принципу Наукові напрямки кафедри, очолювані Струковим — 1. Туберкульоз (ураження легень, кісток). 2. Інфекційні епідемічні хвороби.
Професор Струков як лектор наслідував своїх учителів, які високо цінували лекторське мистецтво; особливістю його лекцій були простота викладу складних проблем, новизна матеріалу. Лекції супроводились показом діапозитивів. А.І.Струков як прозектор здобув фах у двох знаних школах: воронезькій та московській. Як людина спостережлива і мисляча, він сформулював (для себе) заповідь і свято її дотримувався: біля секційного столу при виконанні автопсії — "Завжди треба бути готовим до всіляких несподіванок, і навіть уміти передбачити їх. Для прозектора — клінічного патолога дуже важливо багато знати; його кругозір мусить бути трохи ширшим, аніж кругозір клініциста". А.І.Струков-учений формувався у сприятливих умовах — "дерітгська" професура Воронезького університету і московські Центральний туберкульозний інститут (професор В.Г.Штефко) та кафедра патологічної анатомії (професор О.І.Абрикосов). Під впливом московських учених була обрана для розробки проблема "Туберкульоз" і склався науковий напрямок — робота в тісному творчому єднанні з клініцистами-фтизіатрами і рентгенологами, — відтак патологічна анатомія увійшла в клініку як рівноправний член у лікуванні хворих. Професор Струков обгрунтував концепцію туберкульозної бацилемії — раннього проявлення первинного туберкульозу, створив концепцію параспецифічних реакцій при туберкульозі легенів, створив анатомо-клінічну класифікацію туберкульозу легенів. У 54-х наукових працях висвітлено морфологію людини різного віку (вікову морфологію) і туберкульоз. З кафедри (з 1939 по 1945 рік) вийшло шість дисертацій: дві докторські й чотири кандидатські. Учні професора А.І.Струкова — М.В.Константинович, М.П.Тищенко, Н.О.Максимович, А.С.Налбат — згодом доктори медичних наук, професори-патологоанатоми. На початку 1945 року Вчена рада Харківського медичного інституту обрала на завідувача кафедри патологічної анатомії виученика Харківського університету, доктора медичних наук, професора Григорія Львовича Дермана (1890-1983) — учня професора-патологоанатома С.Л.Ерліха. Докторську дисертацію "Материалы к вопросу о незрелых нейромах" Г.Л.Дерман захистив 17 жовтня 1926 р. в Комісії медико-морфологічних наук Укрголовнауки. Штат кафедри складали професор Г.Л.Дерман, доцент A. С.Налбат, М.П.Тищенко, О.С.Ступіна; асистенти Д.Є.Гейко, П.А.Бордюг, Ю.І.Бутов, Л.С.Гончарова, Г.С.Зенкевич, А.А.Каганська, B. В.Нестайко, Ю.І.Макляєв, М.М.Тираспольська, З.Н.Фінкель, А.Ф.Яковцова.
Навчально-дослідницький процес на кафедрі був усталений; кафедру очолив професор, який "достойний зайняти будь-яку кафедру патологічної анатомії" (О.І.Абрикосов, 1943 p.). Навчали студентів за програмами 1934 і 1936 років, а потім за єдиною "Программой по патологической анатомии" (1948), затвердженою МОЗ СРСР, Студентам рекомендували такі підручники і посібники: А.И.Абрикосов "Основы общей патологической анатомии" (1945) й "Основы частной патологической анатомии" (І945); И.В.Давыдовский "Патологическая анатомия и патогенез важнейших заболеваний человека (1937); М.А.Скворцов "Патологическая анатомия важнейших заболеваний детского возраста" (1945); Г.Л.Дерман "Пособие к вскрытию трупов с элементами гистологической техники" (1936); М.Э.Мандельштам "Пособие к практическим занятиям по патологической гистологии" (1938); И.И.Медведев "Основы патологоанатомической техники с элементами диагностики" (1945); А.И.Абрикосов "Техника патолого-анатомических вскрытий трупов" (1948). Наукові напрямки кафедри: 1) гіпертонічна хвороба;
2) артеріосклероз;
3) злоякісний ріст.
У дослідженнях застосовували, крім класичних методик, нові — люмінесцентну й електронну мікроскопію.
Наукові результати досліджень з допомогою нових методик використовували на практичних заняттях.
Професор Дерман як лектор був вправним популяризатором методу викладання Харківської школи і свого прозекторського досвіду — вивчення патологічної анатомії починається з прозекторії. Викладаючи матеріал, лектор звертався до нормальної гістології та ембріології, до найновіших теоретичних положень, до розробок авторитетних учених. Г.Л.Дерман як прозектор сповідував кращі традиції клінічної патологічної морфології — ґрунтовність теоретичної підготовки, вивчення патологічної анатомії біля секційного столу, глибоке проникнення у сутність морфо - фізіологічних процесів, зв'язок їх із симптомами хвороби, з клінічним перебігом хвороби, вдумливість, спостережливість (уміння бачити!) та обережність у висновках (епікриз). Прозекторська допомога кафедри лікарням м. Харкова і районів області зосереджувалася у патологоанатомічному відділені обласної лікарні — організаційно-методичному і консультативному центрі кафедри та при кафедрі — у центрі автопсій новонароджених (у пологових будинках міста). Важливою допомогою кафедри районним лікарням є участь працівників кафедри — добре підготовлених фахівців — у клініко-анатомічних конференціях. Кадри патологоанатомів кафедра готувала в аспірантурі (три роки) і в ординатурі (два роки). ГЛ.Дерман — це дослідник, який вдумливо ставився до науко¬вого матеріалу, вмів визначити актуальність теми і послідовно розробляти її. У 95 наукових працях ученого висвітлено онкологічну і серцево-судинну патологію, ретикупоендотеліальну систему, експериментально-морфологічні дослідження ролі легенів, печінки і селезінки в ліпоїдному обміні, жирову тканину у плодів і новонароджених, морфогенез туберкульозу, аліментарно-токсичну алейкемію, питання історії Харківської школи патологоанатомів. Г.Л.Дерман вивчив і описав клітини Тюрка у хворих на висипний тиф, особливості морфології шлунково-кишкового тракту при скарлатині, міоцити Аничкова при дитячих інфекційних хворобах; створив класифікацію черевно-тифозних процесів.
З кафедри (з 1950 р.) вийшло 17 дисертацій: 14 кандидатські, З докторські. Учні професора Г.Л.Дермана — З.Н.Фінкель, О.С.Ступіна, Б.М.Брук, А.Ф.Яковцова.
Яскравим представником клінічних прозекторів — дослідників Харківської школи, котра "вскрывает особенно хорошо" (М.Ф.Мельников-Развєдєнков, 1888 p.), безумовно, є виученик Харківського університету, доктор медицини, професор Костянтин Феліксович Єленевський (1864-1942) — учень професора В.П.Крилова. Докторську дисертацію "К патологической анатомии мультилокулярного эхинококка у человека" К.Ф.Єленевський захистив 29 січня 1905 р. у Петербурзькій Військово-медичній академії. К.Ф.Єленевський — основоположник та перший прозектор з 1905 р. прозектури Миколаївської лікарні м.Харкова. За часів 1-ої світової війни на території цієї лікарні Спілка міст спорудила, з ініціативи і за планом професора С.М.Салтикова, будівлю для патологічного інституту. 1918 р. у цю будівлю вселився прозекторський кабінет К.Ф.Єленевського; згодом кабінет розвинувся у Патологічний інститут з гістологічним, бактеріологічним і хіміко-мікроскопічним відділами, з музеєм понад 3000 препаратів. 1926 р. Патологічному інститутові було присвоєно ім'я професора К.Ф.Єленевського. З патологічного інституту вийшли описи (В.Г.Штефка, К.Ф.Єленевського, 1919 р.) патологоморфологічних змін у нервах — n. vagus, n. medianus, п. ischiadicus — внаслідок діяння холерного токсину (епідемія холери) та діагностична назва цих змін — Teiencuritis multiplex cholerica. Учні професора К.Ф. Єленевського — це, головним чином, прозектори (кожен третій прозектор) харківських лікарень.
В університетському м. Харкові за 125 років сформувалася науково-практична школа патологічної анатомії з видатними керівниками — вченими, знаними в університетах Західної Європи, з двома патологоанатомічними інститутами та Інститутом лабораторної діагностики, зі своєю технікою й аналізом автопсій, зі своїми секцією патології у Харківському медичному товаристві, а з 1926 р. — філією Українського товариства патологів, зі своїми "відділами" у "Харковском медицинском журнале", у "Врачебном деле", в "Українському медичному архіві". |
|
|
 |
Розділ: | Категорія: Топографічна анатомія нижньої кінцівки
 Пошарова топографія. Шкіра підошвової поверхні стопи товста та міцно зрощена з підлеглим підошвовим апоневрозом (aponeurosis plantaris) за допомогою великої кількості сполучнотканинних перегородок, які пронизують підшкірну жирову клітковину. Підшкірна жирова клітковина добре розвинена в ділянці п'яткового горба і головок плеснових кісток, де вона виконує роль амортизатора. Завдяки її вираженій комірковій будові нагнійні проц... Читати далі... |
Розділ: | Категорія: Топографічна анатомія нижньої кінцівки