Пошарова топографія. Шкіра тильної поверхні пальців тонка, підошвової — щільна, особливо в ділянці проксимальної фаланги. Підшкірна жирова клітковина на тильній поверхні пальців розвинена слабко, на підошвовій пронизана сполучнотканинними перетинками та має виражену комірчасту будову. Тильний апоневроз пальців укріплений сухожилками м'язів-розгиначів які кріпляться до фаланг пальців. З підошвового боку сухожилки м'... Читати далі...
19:14 Медичний факультет імп. Київського університету св. Володимира — Київський медичний інститут |
У другому (за ліком) в Україні університеті — Київському (заснованому 25 грудня 1833 p., відкритому 15 липня 1834 p.), Медичний факультет утворено з Віленської медико-хірургічної академії 27 квітня 1840 p., навчання почали у жовтні 1841 р.
Навчати студентів патологічної анатомії почав професор описової анатомії Микола Іларіонович Козлов (1814-1889) — виученик Казанського і Дерптського університетів; з 1850 р. викладав патологічну анатомію біля автопсійного столу (зробив 182 автопсії) у військовому госпіталі, орієнтуючись на твори Jean'a Gruveilhier'a та Karl'a Rokitansky, сповідуючи методології органіцизму (органопатології) та гуморальної патології. У жовтні 1854 р. на екстраординарного професора створюваної кафедри патологічної анатомії призначили (Міністерством народної освіти) виученика Дерптського університету доктора медицини Юлія Івановича Мацона (1817-1885). Докторську дисертацію "De primo gradu degenerationis renum in morbo Brightii" Ю.І.Мацон захистив 15 травня 1850 p. у Київському університеті. Це була перша дисертація на патологоанатомічну тему в Україні (мал.З).  На початок 1861 р. штат кафедри складали професор Ю.І.Мацон, доцент І.М.Станкевич, помічники прозектора Є.Ф.Черниш і С.А.Радецький. Кафедра мала апаратуру, інструментарій, реагенти, мікроскопи;
1854 p. професор Мацон придбав мікроскоп фірми "Oberhauser" — перший мікроскоп в університетах України (мал. 4). Розміщувалася кафедра в Анатомічному театрі університету. З 1858 р. професор Мацон започаткував систематичні автопсії у військовому госпіталі — навчальній базі університету з 1849 р.
 1876 р. на екстраординарного професора кафедри був обраний доктор медицини одеський прозектор Григорій Миколайович Мінх (1835-1896) — виученик Казанського і Московського університетів.
Докторську дисертацію "К учению о развитии ложных оболочек на серозных поверхностях" Г.М. Мінх захистив 9 червня 1870 р. у Московському університеті. Професор Мінх — талановитий дослідник; він сформулював положення, згідно з яким "лише на грунті широкого знання фізіології та патологічної анатомії може бути заснована раціональна клініка, себто практична діяльність лікаря". Це положення й було лейтмотивом діяльності професора Мінхау м.Києві. Лекції з патологічної анатомії (частина спеціальна) професор Мінх читав у садибі Олександрівської лікарні (аудиторія університету). Навчанню студентів у прозекторських (Військового госпіталю, Олександрівської лікарні, факультетських клінік) надавали великого значення; у "секційній камері" прозекторської Олександрівської лікарні автопсії виконували тільки під керівництвом і наглядом професора Мінха (у певні дні й години). В середовище лікарів м.Києва професор Мінх патологічну анатомію впроваджував доповідями і показом препаратів в засіданнях Товариства київських лікарів. Невдовзі (1887 р.) кафедра була реорганізована у Патологоанатомічний інститут університету (як то було в університетах Німеччини) — вищий ступінь розвитку кафедри, зокрема, її дослідницького начала, інституцію "відкритих дверей" для лікарів-дослідників усіх компетенцій, з науковими напрямками: 1) клініко-анатомічне трактування патологоморфологічних змін, — наука патологічна анатомія слугувала клініці;
2) епідеміологія і патологічна морфологія чуми, холери, лепри;
3) патологоморфологічна казуїстика;
4) удосконалення прозекторської справи. Штат інституту складали 10 науковців. Патологоанатомічний інститут Київського університету мав наукові зв'язки з Патологічним інститутом Вюрцбурзького університету.
З Патологоанатомічного інституту вийшли (за 19 років): 49 наукових статей (у вітчизняних і зарубіжних журналах), дві книги лекцій і три монографії Г.М.Мінха, дві докторські дисертації: М.М.Волкович "Риносклерома (Scleroma respiratorium) с клинической, патолого-анатомической и бактериологической сторон" (1888) та І.І.Судакевич "К патологии проказы (Lepra arabum)" (1888). Учні професора Г.М.Мінха — В.В.Підвисоцький, 1.1.Савченко, І.І.Судакевич, В.Ф.Недельський. 1895 року (27 липня) Патологоанатомічний інститут очолив (призначений Міністерством народної освіти) доктор медицини, виученик, прозектор і екстраординарний професор-патологоанатом Харківського університету Володимир Костянтинович Високович (1854-1912) — учень професора В.П.Крилова. Докторську дисертацію "О заболевании кровеносных сосудов при сифилисе" В.К.Високович захистив 31 травня 1882 р. у Харківському університеті. Професор Високович вступну Oberhauser (Франція) лекцію "О самозащите организма" прочитав (у присутності професорів і студентів) 20 вересня 1895 р. Лекцію читав учений з європейським ім'ям, котрий у лабораторії KarPa Flugge (м. Геттинген, 1885 р.) експериментальними дослідженнями відкрив факт захоплювання бактерій ендотелієм кровоносних судин, — нове пристосування організму теплокровних, з допомогою якого бактерії видаляються з току крові і знешкоджуються. Про це відкриття автор повідомив у монографії "Veber die Schicksale der in's Blut injicirten Microorganismen in Korper der Warmbluter" (1886).
Патологоанатомічний інститут мав своє приміщення (Бібіковський бульвар, 19), з аудиторією, прозекторською та доброю клінічною базою, був достатньо укомплектований приладами й апаратурою, тому новий керівник інституту мав змогу зосередитись на творчій роботі. З часом професор Високович набув у м. Києві репутації зразкового викладача та авторитетного фахівця. Сила впливу В.К.Високовича на студентів і лікарів полягала у видатних якостях професора — гідних подиву працездатності й енергії, рівного життрадісного характеру, любові до науки, розвиненого інстинкту громадськості: професор Високович створив Жіночий медичний інститут, був головою комісії Курсів удосконалення лікарів. Наукові напрямки Патологоанатомічного інституту розширилися: 1) патологічна морфологія та епідеміологія чуми, холери, дифтерії; 2) злоякісний ріст (рак, саркома);
3) інвазивний процес (актиномікоз);
4) жировий обмін.
В інституті, що став центром наукового життя лікарів м. Києва, охоче працювали лікарі різного фаху, вони мали свої робочі місця в лабораторіях, і наполегливо опрацьовували різні наукові питання. Школу Високовича вирізняли точність і ясність у роботі, висока гістологічна і бактеріологічна техніка, ретельність оброблення матеріалу та гарний літературний виклад результатів досліджень. Патологоанатомічний інститут мав наукові зв'язки з вітчизняними науковими установами, Патологічним інститутом Лейпцігського університету та Патологічним інститутом Празького університету. Творчий доробок інституту за 16 років становили 64 наукові статті, чотири докторські дисертації, посібник В.К.Високовича "Патологическая анатомия" (1911) і брошура "О холере" (1905, 1907).
Учні професора В.К.Високовича — В.М.Константинович, О.І.Смирнова-Замкова, І.Т.Титов, П.О.Кучеренко. 1913 року 14 січня на екстраординарного професора кафедри патологічної анатомії — Патологоанатомічного інституту, кафедри патологічної анатомії Жіночого медичного інституту було призначено прозектора і приват-доцента університету св. Володимира доктора медицини Володимира Миколайовича Константиновича (1872-1920) — учня професора В.К.Високовича
Докторську дисертацію "K вопросу о жировом перерождении. Физиологическое отложение жира в организме различных позвоночных животных" В.М,Константинович захистив у червні 1903 р. в Київському університеті. В.М.Константинович був досвідченим викладачем, прозектором і науковцем; він спеціалізувався у відомих учених Західної Європи — у містах Берліні, Марбурзі, Гейдельберзі, Фрейбурзі, Базелі, Цюріху, Відні, Франкфурті-на-Майні. Штат кафедри складали професор В.М.Константинович, асистенти О.І.Смирнова-Замкова, П.О.Кучеренко, І.Т.Титов, помічник прозектора В.Г.Гаршин. У часи великих соціальних змін (Першої світової війни, Лютневої революції і Жовтневого перевороту в Петрограді, національної революції в Україні) стиль навчання, наукових досліджень на кафедрах мало змінився, вдалося зберегти господарство кафедр. 1915 року кафедру патологічної анатомії Жіночого медичного інституту очолив (обрано на професора) прозектор і приват-доцент університету св.Володимира доктор медицини Іван Трохимович Титов (1875-1949) — учень В.К.Високовича. Докторську дисертацію "О влиянии сыворотки тиреоидэктомированных животных на функцию щитовидной железы" I Л .Титов захистив у березні 1912 р. в університеті св.Володимира. 1919 року (серпень—грудень) відновлений університет св.Володимира (в часи денікінщини) розділили на Всеукраїнський інститут народної освіти імені М.Драгоманова та Інститут охорони здоров'я (Головпрофосу), в якому Медичний факультет (у серпні 1920 р.) склали Український медичний факультет, Жіночий медичний інститут і Медичний факультет університету св.Володимира; цей новостворений факультет мав три кафедри патологічної анатомії зі своїми штатами працівників і мовою викладання — українською і російською. У грудні 1920 р. Інститут охорони здоров'я перетворили в Київську державну медичну академію з двома лектурами: українськомовною і російськомовною, з двома кафедрами патологічної анатомії; кафедру з українськомовною лектурою очолив П.О.Кучеренко, кафедру з російськомовною лектурою — І.Т.Титов. У січні 1921 р. всі споріднені кафедри медичного факультету об'єднали, мова викладання предметів — українська. Об'єднану кафедру очолив доктор медицини П.О.Кучеренко. Восени 1922 р. академію перетворили в Київський державний медичний інститут НКОЗ УРСР; на професора кафедри патологічної анатомії призначили П.О.Кучеренка. Докторська дисертація Павла Олександровича Кучеренка "К вопросу об отложении гликогена в почке при сахарном мочеизнурении (Отложение гликогена и растительных полисахаридов в почке при различных экспериментальных условиях)", захищена 25 квітня 1918 р. До штату працівників кафедри входили прозектор О.І.Смирнова-Замкова, помічники прозектора П.Г.Бережанський, Д.І.Іоселевич, Є.М.Кудрицька, В.С.Лісовецький, Г.С.Махулько-Горбацевич, молодші асистенти Т.С.Шведкова і М.С.Сисак. Формування цієї кафедри (з господарств трьох кафедр) відповідно до вимог нової медичної доктрини, за тяжких умов руйнації і голоду, тривало до 1925 року, й кафедра сягнула академічного рівня Патологоанатомічного інституту, очолюваного В.К.Високовичем. В аудиторії, в лабораторії кафедр, у клініки прийшла молодь із села, з робітничого середовища, мало підготовлена для навчання у вищій школі. І професор Кучеренко конструював навчання за полегшеною програмою. Застосовували лекційно-семінарську систему в супроводі практичних вправ. Викладачі-науковці кафедри опрацьовували (з 1920 р.) плямистий тиф, скарлатину, ретикуло-ендотеліальну систему, новоутвори, старіння організму, риносклерому, цистоцеркоз, сапні грануломи, спірохетоз, дистрофію, лейкемію. У дослідженнях разом з морфологічними методами, застосовували методи мікро-хімічні, капілярно-хімічні, фізико-хімічні. У лабораторіях кафедри — Патологоанатомічного інституту постійно працювали (за дозволом деканату) лікарі клінік, лікарень, госпіталю. Кафедра була зв'язана з лікарнями Київського, Житомирського, Черкаського, Чернігівського округів —проводила аналітичну і консультативну роботу з патологічної морфології. Патологоанатомічний інститут Київського медичного інституту мав наукові зв'язки з кафедрами патологічної анатомії і патологічними інститутами в Україні, Росії, Грузії, Чехословаччині, Бельгії, Латвії, Голландії, Японії. Патологоанатомічний інститут організаційно об'єднував засновані кафедри патологічної анатомії Інституту вдосконалення лікарів (1927 р.) і Всеукраїнської академії наук (1927 р.); на цих кафедрах готували прозекторів і науковців, опрацьовували актуальні наукові питання патоморфології.
У середині 20-х років у науковій медицині означилися кризові тенденції: С.П.Федоров опублікував брошуру "Хирургия на распутьи"(1924), І.В.Давидовський виголосив доповідь "О некоторых уклонах в современной патологии" (1925), О.О.Богомолець виголосив доповідь "Кризис эндокринологии" (1926). У цих умовах хитань наукової думки П.О.Кучеренко наважився сформулювати (бодай схематично) нову концепцію патологічної морфології й подав у доповіді "Про нові шляхи в патології", виголошеній у засіданні Медичної секції Всеукраїнської академії наук. Завдання клінічних патоморфологів-прозекторів професор Кучеренко виклав у статті "Про стан та перспективи розвитку прозекторської допомоги в м. Києві" (1933). 1923 року Головпрофосвіта УРСР поставила питання про українізацію Київського медичного інституту, котрий, зокрема, виконував завдання "підготовки червоних лікарів для обслугування села на Вкраїні". Було визнано: ця вища медична школа "є одночасно й центром української національної культури в галузі медичної науки". Професори інституту: Ф.О.Цешківський, О.Г.Черняхівський, О.В.Корчак-Чепурківський опрацьовували українську термінологію, створювали словники, перекладали тексти на українську мову, і цим сприяли розвиткові наукової української мови. П.О.Кучеренко написав підручник "Основи патологічної морфології" (мал.5) — перша книга про патологічну анатомію українською мовою в історії медицини.  У Патологоанатомічному інституті завершена одна докторська дисертація Б.П. Кучеренка "Про ожиріння і парадоксально добру вгодованість при злоякісних опухолях". Учні професора П.О.Кучеренка — В.С.Лисовецький, П.Г.Бере-жанський, Г.С.Махулько-Горбацевич, Б.М.Соловйов, М.Д.Юркевич, Є.І.Чайка, Б.П.Кучеренко, І.Ф.Разгон.
Під кінець 1936 року Патологоанатомічний інститут почав занепадати. Лишилася кафедра патологічної анатомії, якою "по черзі" керували: доцент В.С.Лисовецький, професор В.Г.Штефко, професор І.І.Широкогоров, доцент Є.І.Чайка. 1942 року Вчена рада 1 -го Київського медичного інституту обрала на завідувача кафедри патологічної анатомії вихованця цього ж інституту, доцента, доктора медичних наук Євгена Івановича Чайку (1902-1976) — учня професора П.О.Кучеренка. Докторську дисертацію "Соединительно-тканный скелет сердца и его значение в патологии" СЛ.Чайка захистив 11 лютого 1941 р. у 1-му Київському медичному інституті. Штат кафедри складали професор СЛ.Чайка, доценти О.П.Кисельова, К.М.Танцюра; асистенти В.А.Гримайловська, Ю.С.Козачук, О.М.Кучер, Н.М.Коврижко, В.І.Мацуй, А.П.Федотов; аспіранти: В.Г.Пінчук, Л.А.Зотіков. Наукові напрямки кафедри: 1) поглиблене вивчення сполучної тканини;
2) реактивність нервової системи в патологічних умовах;
3) вікові зміни внутрішніх органів;
4) судинна система нирок і печінки при гіпертонічній хворобі;
5) експериментальний грип.
Учні професора Є.І.Чайки — О.П.Кисельова, Н.М.Коврижко, А.П.Федотов. 1971 року на завідувача і професора кафедри патологічної анатомії було обрано доцента, доктора медичних наук Олександру Пилипівну Кисельову (1918-1995). Докторську дисертацію "Изменения интрамуральных нервных элементов сердца при гипертонической болезни" О.П.Кисельова захистила 19 травня 1955 р. у Київському медичному інституті імені О.О.Богомольця. Штат кафедри складали професор О.П.Кисельова, доценти К.М.Танцюра, О.М.Кучер; асистенти Ю.С.Козачук, М.Б.Хомінська, К.О.Богомолець, В.М.Благодаров. Наукові напрямки кафедри:
1) гіпертонічна хвороба;
2) ниркова патологія.
З кафедри вийшов ряд докторських дисертацій.
У м. Києві за 140 років сформувалася науково-гірактична школа патологічної морфології зі своїми кафедрами патологічної анатомії: університету св. Володимира, Жіночого медичного інституту. Українського народного університету, Інституту вдосконалення лікарів, Всеукраїнської академії наук, зі своїм Патологоанатомічним інститутом, — знана в Західній Європі. Школа з Медичною секцією у ВУАН, з філією Українського товариства патологів, зі "своїми" сторінками в журналах: "Университетские известия", "Київське медичне життя", "Українські медичні вісті", "Медичний журнал". |
|
|
 |
Розділ: | Категорія: Топографічна анатомія нижньої кінцівки
 Пошарова топографія. Шкіра підошвової поверхні стопи товста та міцно зрощена з підлеглим підошвовим апоневрозом (aponeurosis plantaris) за допомогою великої кількості сполучнотканинних перегородок, які пронизують підшкірну жирову клітковину. Підшкірна жирова клітковина добре розвинена в ділянці п'яткового горба і головок плеснових кісток, де вона виконує роль амортизатора. Завдяки її вираженій комірковій будові нагнійні проц... Читати далі... |
Розділ: | Категорія: Топографічна анатомія нижньої кінцівки