Анатомія людини - Тонка кишка
Тонка кишка
 
Тонка кишка (intestinum tenue) - (походить від середньої кишки) починається від шлунка й закінчується впадінням у товсту кишку. Це найдовший відділ травного каналу (звичайно становить 4/5 його довжини), більший за довжину тіла дорослої людини понад 4 рази, підлітка — в 5 і дитини 2 — 3 років — у 6 разів і більше. Абсолютна довжина тонкої кишки залежно від конституціональних особливостей людини (у астеніків вона менша, у гіперстеніків більша) становить близько 6 — 7 м. Поперечний розмір тонкої кишки більший у верхніх (4 — 6 см), менший у нижніх (2 — 3 см) її відділах.
 
Тонку кишку можна розділити на дві нерівні частини: коротку дванадцятипалу, фіксовану до задньої стінки живота, і довгу брижову, петлі якої вільно розташовані в очеревинній порожнині.
 
Дванадцятипала кишка (duodenum) (мал. 145) починається від виходу зі шлунка на рівні тіла LI хребця, праворуч від передньої серединної лінії тіла. Має форму неправильно зігнутої підкови 25 — З0 см завдовжки. В duodenum розрізняють верхню, низхідну, горизонтальну (нижню) та висхідну частини. Верхня частина (pars superior), почавшись від воротаря на рівні LI хребця, йде зліва направо й назад, де на висоті правого поперечного відростка хребця робить крутий верхній згин (flexura duodeni superior) донизу й переходить у низхідну частину (pars descendens). Ця частина спускається майже вертикально вниз до рівня тіла LIII (у дітей LII) хребця. Тут вона робить другий, нижній, згин (flexura duodeni inferior), після якого починається горизонтальна частина (pars horizontalis), яка йде справа наліво. Ліворуч від серединної лінії ця частина після невеликого (третього) згину переходить у висхідну частину (pars ascendens), яка навскіс піднімається знизу догори і справа наліво до рівня тіла LI або LII хребця. Тут вона ліворуч від серединної.площини після дванадцятипало-порожнього згину (flexura duodenojejunal) переходить у порожню кишку, тобто в початковий відділ тонкої кишки, який має брижу. У цьому місці дванадцятипала кишка фіксована до задньої стінки живота м'язом — підвішувачем (т. suspensorius duodeni). Форма й розташування дванадцятипалої кишки досить мінливі. У дітей duodenum, як правило, розташована вище, ніж у дорослих.
 
Топографічна анатомія. Уздовж внутрішнього краю дванадцятипало-порожнього згину до дванадцятипалої кишки щільно приростає головка підшлункової залози, верхня частина кишки прилягає до квадратної частки печінки (проектується на праву підреброву ділянку), низхідна торкається правої нирки (проектується на праву бічну ділянку), горизонтальна проходить між черевною частиною аорти та нижньою порожнистою веною ззаду й верхніми брижовими судинами спереду. Ця частина з більшим відділом висхідної частини дванадцятипалої кишки проектується на верхній відділ пупкової ділянки. Кінцевий відділ висхідної частини та дванадцятипало-порожній згин проектуються на ліву підреброву ділянку.
 
Брижову частину тонкої кишки поділяють на порожню і клубову (без чіткої межі). Обидві частини з усіх боків вкриті серозною оболонкою — очеревиною, за винятком брижового краю — місця прикріплення брижі.
 
Порожня кишка (jejunum), яка становить 2/5 довжини брижової частини тонкої кишки, щільна і стовщена. У її слизовій оболонці є велика кількість колових складок (мал. 146). Клубова кишка (ileum), яка охоплює дистальні 3/5 вільної тонкої кишки, звичайно не така масивна і в її слизовій оболонці менше складок (мал. 147).
 
Стінка тонкої кишки складається з трьох оболонок: слизової, м'язової і серозної. Слизова оболонка вистелена одношаровим циліндричним епітелієм із сполучнотканинним власним шаром, який містить м'язову пластинку слизової оболонки. Назовні від власного шару оболонки розташований добре розвинутий пухкий підслизовий прошарок. Характерною особливістю слизової оболонки тонкої кишки є наявність у ній колових складок, кишкових ворсинок і залоз.
 
Колові складки (plicae circulares) (див. мал. 146, 147) утворені слизовою оболонкою, її м'язова пластинка підтримує тонус складок, внаслідок чого навіть під час розтягування стінки кишки вони цілком не зникають. Кількість колових складок величезна; у тонкій кишці їх нараховують близько 1200. Найчисленніші та найбільш сформовані вони в слизовій оболонці дванадцятипалої кишки, потім їхня  кількість і розміри поступово зменшуються, й у кінцевому відділі клубової кишки ці складки ледь помітні (див. мал. 147). Крім колових складок у слизовій оболонці задньої стінки низхідної частини дванадцятипалої кишки є одна, поздовжня складка (plica longitudinalis duodeni) (див. мал. 145) близько 11 мм завдовжки. На цій складці розташований великий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major), де відкривається протока підшлункової залози і загальна жовчна протока. Трохи вище серед колових складок міститься малий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni minor) — місце виходу додаткової протоки підшлункової залози.
 
Кишкові ворсинки (villi intestinales) утворені одношаровим епітелієм (зовні) та сполучною тканиною власного шару слизової оболонки. На 1 мм2 їх нараховується 30 — 40 у дванадцятипалій і 18 — ЗО — у клубовій кишках. Вони мають листоподібну (у дванадцятипалій кишці), циліндричну (в порожній кишці) або булавоподібну (у клубовій кишці) форму, неоднакову довжину (0,5—1,5 мм) і товщину (0,2 — 0,5 мм) і надають слизовій оболонці тонкої кишки «оксамитовий» вигляд. У кишковій ворсинці проходять кровоносні капіляри, нервові волокна і сліпо закінчується лімфатичний капіляр. У товщі власного шару досередини від м'язової пластинки містяться численні прості трубчасті кишкові залози (дії. intestinales), які виділяють активний кишковий сік. У дванадцятипалій кишці крім кишкових залоз у товщі підслизового прошарку закладені також численні розгалужені трубчасті залози (дії. duodenales), які виробляють активний дванадцятипалокишковий сік.
 
Складки, кишкові ворсинки та залози слизової оболонки тонкої кишки треба розцінювати як пристосувальне збільшення «лабораторної» поверхні цієї оболонки, що забезпечує виділення травних соків і всмоктування харчових речовин.
 
Нерівномірний розподіл колових складок і кишкових ворсинок свідчить про неоднакову функцію різних частіш тонкої кишки.
 
У товщі підслизового прошарку тонкої кишки (дванадцятипалої, порожньої і більшої частини клубової) є дрібні (завбільшки з макове зерно), поодинокі лімфоїдні вузлики (noduli lymphoidei solitarii).
 
Всього таких вузликів нараховують близько 200. Крім того, в підслизовому прошарку вільного краю нижнього відділу тонкої кишки трапляються скупчення лімфоїдних вузликів (noduli lymphoidei aggregate (див. мал. 147).
 
М'язова оболонка тонкої кишки складається з двох шарів гладкої м'язової тканини, — слабшого зовнішнього (поздовжнього) і досить потужного внутрішнього (колового).
 
Серозна оболонка, яку в черевній порожнині називають очеревиною, має різне відношення до окремих частин тонкої кишки. Так, низхідну частину дванадцятипалої кишки очеревина вкриває лише з одного боку, горизонтальна її частина лежить заочеревинно, а висхідна — мезоперитонеально. Порожню і клубову кишки очеревина вкриває на всьому протязі з усіх боків, причому серозна оболонка тут тонка, міцно зрощена з поздовжнім м'язовим шаром, а підсерозний прошарок виражений слабко (підсерозний прошарок брижового краю тонкої кишки стовщений і розпушений).
 
Брижа тонкої кишки — це дублікатура очеревини, між листками якої проходять огорнуті жировою тканиною артерії, вени, лімфатичні судини та нерви тонкої кишки. Форма брижі — неправильна пластинка з пологими складками.
 
Довгий її край прикріплений до брижового краю порожньої і клубової кишок. Короткий (12 — 15 см) край, або корінь, брижі, фіксований до задньої стінки живота вздовж косої лінії, яка починається від лівої поверхні тіла LII хребця (тут починається порожня кишка), спускається донизу і вправо, перетинає хребет, черевну частину аорти, нижню порожнисту вену, правий сечовід і закінчується на рівні правого крижово-клубового суглоба, де тонка кишка переходить у товсту.
 
Брижова частина тонкої кишки ніби висить на брижі й утворює численні петлі, які ковзають одна відносно другої. Петлі порожньої кишки найчастіше лежать у верхній лівій, а петлі клубової — в нижній правій частинах очеревинної порожнини.
 
Рентгеноанатомія тонкої кишки. Для рентгенологічного вивчення дванадцятипалої кишки її спочатку заповнюють (per os) контрастною речовиною. При цьому добре контурує ампула верхньої частини кишки, відділена від воротаря світлим проміжком, який відповідає воротарному м'язу-стискачу. Чітко простежується рельєф слизової оболонки — колові й поздовжні складки. При значному наповненні кишки можна також визначити розташування її відділів і форму згинів.
 
Під час рентгенологічного вивчення вільного відділу тонкої кишки після попереднього заповнення її контрастною масою добре видно петлі порожньої (у більшості випадків розташовані вертикально) і клубової (розташовані горизонтально) кишок, чітко визначається місце впадіння в сліпу кишку. Якщо кишка заповнена контрастною речовиною, то можна визначити форму її колових складок.
 
Кровопостачання дванадцятипалої кишки — гілки шлунково-дванадцятипалокишкової і верхньої брижової артерій, порожньої і клубової кишок — верхня брижова артерія. Венозна кров відтікає в систему ворітної вени. У людини внутрішньостінкове лімфатичне русло в тонкій кишці розвинуте порівняно слабко. Відтік лімфи відбувається по багатьох відвідних судинах до брижових і черевних лімфатичних вузлів.
 
Іннервація — гілки черевного, печінкового (дванадцятипалої кишки) і верхнього брижового сплетень.
 

ЗНАННЯ АНАТОМІЇ НА СТАРОСЛОВ'ЯНСЬКОЇ КИРИЛИЦІ - АНАТОМІИ ЧЕЛОВѢКА

Regio genu

Граница между колѣнной областью и бедромъ проходитъ на пять поперечныхъ пальцевъ проксимально отъ basis patellae; а между regio genu и голенью — непосредственно дистально отъ tuberositas tibiae.

Область эта характеризуется тѣмъ, что на передней сторонѣ ея (regio genu anterior) разгибательныя мышцы (m. quadriceps femoris) переходятъ въ свое сухожиліе, прерв... Читати далі...



Разрѣзы черезъ regio glutaea и тазобедренный суставъ

Рис. 625. Горизонтальный разрѣзъ проходитъ черезъ стѣнку таза надъ symphysis (спереди перерѣзаны оба mm. recti abdominis, прикрѣпляющіеся у лоннаго сочлененія), черезъ средину головки бедренной кости, черезъ acetabulum съ pulvinar, черезъ щель тазобедреннаго сустава съ сумкой и, наконецъ, черезъ верхушку trochanteris majoris. Изъ слоевъ ягодичной мускулатуры мы имѣемъ сзади m. glutaeum maximum а изъ средняго слоя — m. obturator,... Читати далі...



ТОПОГРАФІЧНА АНАТОМІЯ (UA)

Пальці стопи
Пошарова топографія. Шкіра тильної поверхні пальців тонка, підошвової — щільна, особливо в ділянці проксимальної фаланги. Підшкірна жирова клітковина на тильній поверхні пальців розвинена слабко, на підошвовій пронизана сполучнотканинними перетинками та має виражену комірчасту будову. Тильний апоневроз пальців укріплений сухожилками м'язів-розгиначів які кріпляться до фаланг пальців. З підошвового боку сухожилки м'... Читати далі...


Підошва
Пошарова топографія. Шкіра підошвової поверхні стопи товста та міцно зрощена з підлеглим підошвовим апоневрозом (aponeurosis plantaris) за допомогою великої кількості сполучнотканинних перегородок, які пронизують підшкірну жирову клітковину. Підшкірна жирова клітковина добре розвинена в ділянці п'яткового горба і головок плеснових кісток, де вона виконує роль амортизатора. Завдяки її вираженій комірковій будові нагнійні проц... Читати далі...


АНАТОМІЯ ЛЮДИНИ НА НІМЕЦЬКІЙ МОВІ (DE)

Herzbeutel, pericardium

Der Herzbeutel, pericardium, ist ein fibröser Sack, welcher in sich eine seröse Höhle enthält. Man muss daher eigentlich das pericardium fibrosum und das pericardium serosum unterscheiden. Das parietale Blatt des serösen Sackes ist jedoch mit dem fibrösen Herzbeutel so innig verwachsen, dass man beide zusammen mit dem Namen pericardium bezeichnet, während das viscerale, dem Herzen und den im Herzbeutel eingeschlossenen Teilen der gros... Читати далі...



Herz, cor

Im Körper des Menschen finden sich zwei Kreisläufe, der sogenannte grosse Kreislauf oder Körperkreislauf, und der kleine oder Lungenkreislauf. Der erstere dient dazu, den Körper mit Blut zu versorgen, der letztere das im Körper in Zirkulation gewesene Blut, welches unter Abgabe seines Sauerstoffs kohlensäurehaltig geworden ist, wieder mit Sauerstoff zu versehen. Man nennt das sauerstoffhaltige hellrote Blut auch wohl arterielles, weil... Читати далі...



ТОПОГРАФІЧНА АНАТОМІЯ РОСІЙСЬКОЮ МОВОЮ (RU)

Пищевод (oesophagus)

Пищевод (oesophagus) начинается на 6-м шейном позвонке, являясь продолжением глотки. Орган делят на шейную часть (pars cervicalis) — 5 см, грудную часть (pars thoracalis) — 18 см, и небольшую (2—3 см) брюшную часть (pars abdominalis).

Снаружи пищевод покрыт соединительной тканью, стенка его имеет два слоя мышц, снаружи продольный и внутри круго... Читати далі...



Mediastinum posterius - заднее средостение

Mediastinum posterius называется пространство между задней частью легких и позвоночником, заполненное органами и  соединительнотканной клетчаткой.

Спереди границей средостения служит условная фронтальная плоскость, проведенная через трахею, здесь же прилежит задняя часть перикардиальной полости. С боковых сторон вдоль легких идет медиастинальная плевра... Читати далі...



АТЛАС АНАТОМІЇ ЛЮДИНИ

Хід очеревини
1 — діафрагма;
2 — підшлункова залоза;
3 — чотири листки брижі поперечної ободової кишки;
4 — поперечна ободова кишка;
5 — петлі тонкої кишки;
6 — прямокишково-маткова заглибина;
7 — пряма кишка;
8 — сечовий міхур;
9 — міхурово-маткова заглибина;
10 — матка;
11 — задні два листки.....


Схема кровообігу
а — до народження: I — венозний анастомоз між легеневою артерією і аортою; 2 — аорта; 3 — гілки легеневої артерії до лівої легені; 4 — впадіння легеневих вен у ліве передсердя; 5 — ліве передсердя; 6 — лівий шлуночок; 7 — правий шлуночок; 8 — артерії до печінки; 9 — артерії до ворітної вени; 10, 12 — пупкові артерії; 11 — пупкова вена; 13 — венозна.....


close