13:42 Жовчний міхур |
Жовчний міхур (verica biliaris)
Жовчний міхур — це грушо- або веретеноподібної форми резервуар для жовчі, розташований на нутрощевій поверхні печінки в міхуровій ямці (fossa vesicae fellea). Ємність його становить 40—60 мл.
Жовчний міхур лежить праворуч, дно його проектується в точці перехрещування ребрової дуги із середньоключичною лінією, дещо зовні від правого прямого м'яза живота. Спереду і зверху міхур прилягає до печінки, праворуч і знизу — до правого згину ободової кишки, ліворуч — до воротаря. У міхурі розрізняють дно (fundus vesicae felleae) — найбільш розширену, заокруглену частину, спрямовану вперед, до нижнього краю печінки, циліндричної форми тіло (corpus vesicae felleae) та шийку (collum vesicae felleae) — найвужчу частину органа, що поступово переходить у міхурову протоку (ductus cysticus; мал.). Розташування очеревини щодо жовчного міхура непостійне: в одних випадках вона вкриває лише нижню поверхню міхура, в інших — нижню та бічні поверхні, а іноді вкриває жовчний міхур з усіх боків. У цьому разі між ним і печінкою утворюється брижа, внаслідок чого можливі завороти міхура, оскільки він стає рухомим. Кровопостачання жовчного міхура забезпечує жовчноміхурова артерія, що найчастіше відходить від правої гілки власної печінкової артерії. Венозна кров від жовчного міхура відтікає через жовчноміхурову вену, що супроводжує однойменну артерію і впадає у ворітну вену або в її праву гілку. Лімфа від жовчного міхура відтікає в лімфатичні вузли першого порядку, розташовані в печінково-дванадцятипалокишковій зв'язці, біля воріт печінки (nodi lymphatici hepatici). Жовчні протоки. До позапечінкових жовчних проток належать права та ліва печінкова, загальна печінкова, міхурова та спільна жовчна протоки.
Печінкова протока (права і ліва) виходить із товщі печінки. Завдяки злиттю правої та лівої печінкових проток утворюється загальна печінкова протока. Довжина міхурової протоки становить 1—5 см (в середньому — 2—3 см), діаметр — 3—5 мм. Зазначена протока йде донизу, в бік воріт печінки, між листками печінково-дванадцятипалої зв'язки і, з'єднавшись із загальною печінковою протокою, утворює спільну жовчну протоку, що відкривається в низхідну частину дванадцятипалої кишки. Довжина зазначеної протоки становить 5—8 см, діаметр — 6—10 мм. Залежно від розташування в протоці розрізняють чотири частини. Першу називають наддванадцятипалокишковою, оскільки вона розташована в товщі печінково-дванадцятипалої зв'язки та простягається до верхньої частини дванадцятипалої кишки. Друга частина протоки проходить за очеревиною, позаду верхньої частини зазначеної кишки, і тому має назву задванадцятипалокишкової. Третя частина розташована в товщі головки підшлункової залози, ближче до її задньої поверхні, рідше — в борозні між зазначеним анатомічним утворенням і низхідною частиною дванадцятипалої кишки або на задній поверхні головки підшлункової залози. її називають підшлунковозалозовою. Четверта частина (дванадцятипалокишкова) спільної жовчної протоки косо пронизує задню стінку дванадцятипалої кишки та відкривається на її великому сосочку. Найчастіше кінцеві частини спільної жовчної протоки та протоки підшлункової залози зливаються, утворюючи печінково-підшлунковозалозову ампулу (ampulla hepatopancreatica), в окружності якої непосмуговані м'язові волокна формують кільцеподібний м'яз — замикач ампули (sphincter ampullae). Кровопостачання жовчних проток забезпечують гілки печінкових, жовчноміхурової, правої шлункової та підшлунково-дванадцятипалої артерій. Венозна кров відтікає у ворітну вену. Загальну жовчну протоку іннервують гілки печінкового, підщлунковозалозового та дванадцятипалокишкового сплетень.  |
|
|
