Центросфера и центральное тѣльце

Открытіе центросферы относится къ новѣйшему времени и принадлежитъ Эдуарду ванъ Бенедену, который описалъ ихъ сначала въ 1876 году на яйцахъ диціемидъ, а затѣмъ въ 1883 году у аскариды.

Центросферы являются маленькими клѣточными органами, по большей части округлой формы, которыя располагаются въ протоплазмѣ, но первоначально можетъ быть ведутъ свое происхожденіе изъ ядра. Онѣ состоятъ изъ скопленія протоплазмы, т. наз. архоплазмы (Бовери), которая обнаруживаетъ совершенно особое отношеніе къ красящимъ веществамъ ; въ этомъ скопленіи находится маленькое зернышко, стоящее на границѣ микроскопическаго видѣнія и обнаруживающее сильное лучепреломленіе, т.-наз. центральное тѣльце (Флеммингъ, 1891), или центріоля (Бовери, 1895).

Вмѣсто одной центріоли часто встрѣчаются двѣ и больше. Возлѣ самаго центральнаго тѣльца помѣщается узкое свѣтлое поле протоплазмы; далѣе кнаружи идетъ болѣе темное, богатое зернышками и болѣе широкое поле, которое непосредственно продолжается въ остальную часть тѣла клѣтки. Темное поле носитъ названіе сферы. Центросфера является исходной точкой сильной радіальной лучистости протоплазмы, называемой aster. Пронизывая темное поле, она продолжается въ клѣточное тѣло. На центросферахъ лежитъ важная задача завѣдывать дѣленіемъ ихъ самихъ, дѣленiемъ клѣточнаго ядра и дѣленіемъ клѣточнаго тѣла: онѣ представляютъ собою органы дѣленія клѣтки.

Центральное тѣльце не только появляется во время дѣленія, но существуетъ и во время покоящагося состоянія клѣтки. Выше мы поэтому и указали на него, какъ на существенную составную часть клѣтки, на ряду съ клѣточнымъ тѣломъ и клѣточнымъ ядромъ. Въ качествѣ примѣровъ можно указать на лейкоцитовъ (фиг. 59, 69), эпителіальныя (фиг. 67) и соединительнотканныя клѣтки (фиг. 68). Центральное тѣльце часто помѣщается въ углубленіи ядра.

Центральное тѣльце часто помѣщается въ углубленіи ядра.

Центральныя тѣльца найдены даже въ нервныхъ клѣткахъ (см. ниже), хотя представляется сомнительнымъ, по крайней мѣрѣ, по отношенію къ высшимъ животнымъ, чтобы нервныя клѣтки могли у взрослыхъ особей дѣлиться подъ вліяніемъ внѣшняго раздраженія.

Количество и форма центріолей измѣнчивы. Въ зависимости отъ вида животнаго или ткани (можетъ быть, существуютъ и различія во вре-мени), встрѣчаются одна, двѣ (диплозомы) или три центріоли, по большей части округлой формы. „Центральная палочка", т. е. вытянутая, палочковидная центрозома, найдена сначала Циммерманомъ въ желтыхъ пигментныхъ клѣтахъ костистыхъ рыбъ, а позднѣе другими авторами въ мужскихъ половыхъ клѣткахъ различныхъ животныхъ.

Количество и форма центріолей измѣнчивы.

Еще не выяснено, нужно ли приписывать большее морфологическое и физіологическое значеніе центросферѣ, или же центріоли. Мевесъ и другіе приписываютъ главное значеніе центральному тѣльцу, ибо при дѣленіи соматическихъ клѣтокъ встрѣчаются обыкновенно центральныя тѣльца, но не имѣется никакихъ сферъ.
 

Категорія: О форменныхъ элементахъ |
Переглядів: 415 | Теги: анатоміи человѣка, центральное тѣльце, humani corporis anatome, Центросфера | Рейтинг: 0.0/0
Пальці стопи
Пошарова топографія. Шкіра тильної поверхні пальців тонка, підошвової — щільна, особливо в ділянці проксимальної фаланги. Підшкірна жирова клітковина на тильній поверхні пальців розвинена слабко, на підошвовій пронизана сполучнотканинними перетинками та має виражену комірчасту будову. Тильний апоневроз пальців укріплений сухожилками м'язів-розгиначів які кріпляться до фаланг пальців. З підошвового боку сухожилки м'... Читати далі...


Підошва
Пошарова топографія. Шкіра підошвової поверхні стопи товста та міцно зрощена з підлеглим підошвовим апоневрозом (aponeurosis plantaris) за допомогою великої кількості сполучнотканинних перегородок, які пронизують підшкірну жирову клітковину. Підшкірна жирова клітковина добре розвинена в ділянці п'яткового горба і головок плеснових кісток, де вона виконує роль амортизатора. Завдяки її вираженій комірковій будові нагнійні проц... Читати далі...


close